Печера

На лавi коло службового входу життерадiсно курили працiвники сцени, а прибиральниця меланхолiйно бродила навколо скляних дверей, пiдхоплюючи вiником рiзноманiтний весняний мотлох; потiм до робiтникiв приедналася молоденька дiвчинка-бiлетерка, що, як добре видно, мрiе стати актрисою, – i веселощi на лавi сягнули апогею.

Раман вiдчув потужне бажання зiйти вниз. Розiгнати хлопцiв по робочих мiсцях, а дiвчиськовi повiдомити, що актрисою вона не стане. Нiколи; що вона бездарна, що iй треба думати про геть iнший фах, вступати в технiкум чи в iнститут…

Вiн себе стримав.

Трьома широкими колами пройшовся по кабiнету, сiв за стiл, пiдсунув до себе чистий аркуш паперу.

Пункт перший. Нiколи не слiд проводити паралелi мiж свiтом людей i свiтом Печери. Впольовуючи царну, вiн усього-на-всього вбивае слабшого звiра. У згодi зi своiм iнстинктом хижака i вiдповiдно до ii ролi жертви…

Вiн намалював на чистому аркушi жирну одиницю й обвiв ii бубликом.

Неприроднiсть. От що лякае. Те, що з ним сталося, – збочення.

Одна ненормальнiсть за одною – спершу триразовий промах… Чи змiг би вiн упiзнати жертву, якби не упустив ii тричi? Нi. Чи могла б вона впiзнати його?… Поза сумнiвом, не могла б. З цiлком об'ективних причин.

Вiн домалював одиницi руки й ноги.

І нижче намалював чомусь дитячий возик. І ще один, iншоi модифiкацii. І ще.

Це тут, у театрi, вiн може дозволити собi ненормальнiсть. Мистецтву цiкавi збоченцi… Сааги повиннi бути НОРМАЛЬНІ. Як нормальнi всi звiрi. Іншi просто не доживають до зрiлостi…

Вiн здригнувся.

Колись замолоду вiн бачив у Печерi егеря – тiльки раз, однак запам'ятав на все життя. Людиноподiбна фiгура з залiзним нагаем у руках – що може бути страшнiше з погляду звiра?…

Бути ненормальним режисером – почесно. Але бути ненормальним саагом…

Раман поморщився.

Ще пiвроку тому вiн погодився взяти участь у закритiй соцiологiчнiй програмi. Обiцяв повiдомляти про кожен випадок так званого «везiння» жертви – i посмiявся про себе, впевнений, що сама зустрiч з ним заперечуе якесь там «везiння».

І от… позавчора вранцi зателефонував i, морщачись, виклав суть справи.

Що його змусило зняти слухавку? Інтерес до практичноi соцiологii?

Нi. Страх перед ненормальнiстю. Бажання навiяти самому собi, що подiя, яка з ним сталася, – закономiрна.

Чемний голос у слухавцi трохи втратив самовладання, здивовано перепитуючи: тричi?!

Раман умiв уловлювати найтоншi пiдтексти – i тому, поклавши слухавку, впав у жорстоку депресiю.