Печера

І не заспокоiвся, поки на ранковiй репетицii на довiв до iстерики гонористу актрисулю, вчорашню студентку, талановиту, загалом, дiвку…

І, заспокоiвшись, вирiшив, що прикрий перiод його життя – позаду.

І добряче помилився. Бо iхня з Паулою зустрiч – злочин. Проти законiв природи. І йому до болю хочеться повернути сьогоднiшнiй ранок – уникнути зiткнення за всяку цiну.

Цiкаво, дiвчисько проговориться?

Цiкаво, чи в психiатричноi служби е канали, по яких можна вiдстежувати отакi-от… зустрiчi?

Цiкаво…

Вiн похопився й глянув на годинник: до вистави лишалося сорок хвилин.

Вiн спустився до службового входу в ту саму мить, коли Клора Кобець, молода героiня сьогоднiшнiх «Бiлок», закiнчила галантну бесiду з вахтером i провела крiзь вертушку довготелесого, сяючого радiстю хлопця. Раман зупинився, обiперся об одвiрок i з задоволенням зачекав, поки Клора його помiтить.

Вона помiтила. Усмiшка вивiтрилася з ii лиця, змилася, наче погана косметика. Хлопець ще сяяв – вiн не знав Рамана Ковича. Нiчого, знатиме.

Витримавши паузу, Раман обернувся до вахтера:

– Пане Охрик?…

Вахтер забелькотiв виправдання; Раман його не слухав:

– Я наполегливо просив би вас пам'ятати, що перебування стороннiх осiб у службовiй частинi театру може обернутися для вас стягненням по службi. Особисто для вас… Я не повторюватиму, пане Охрик. Вас, юначе, попрошу покинути примiщення.

Хлопець дивився на нього, витрiщивши очi. Вiн, либонь, думав, що в храмi мистецтва живуть добрi й лагiднi боги.

– Пане Кович, – тремтячим голосом утрутилася дiвчина.

 – Я хотiла замовити квиток, вхiдний… Але адмiнiстрацiя вiдмовила, я подумала, що якщо вiн тихенько постоiть на ярусi…

– Вийдiть, юначе, – сказав Раман холодно. Юнак почервонiв мов рак – i слiпо посунув назад, до вертушки; дiвчина зробила крок за ним – Раман заступив iй дорогу:

– У вас попереду складна вистава, Клоро. Ви з'явилися на пiвгодини пiзнiше, нiж вам було запропоновано. Ви робите… коротко кажучи, вам плювати на театр, плювати на глядача, плювати на мене i тим бiльше наплювати на мистецтво… Я засмучений.

Усе, що я думаю з цього приводу, я скажу потiм, а зараз негайно йдiть готуватись… i постарайтеся зосередитись. Уперед.

Вiн провiв ii очима – ледве стримуючи злi сльози, вона пленталась нагору по сходах, i поряд волiкся по сходинках стягнутий з шиi квiтчастий шарф.

Перед «Блакитним Рогом» вiн би iй нiчого не сказав. Там цiлком iнакша робота… А от перед «Бiлками» ii треба «взути».