Печера

Бабуся вийшла, не наважившись пiдiйти до умивальника; Паула зiтхнула, вийняла з портфеля перший аркуш розшифрованого iнтерв'ю i ретельно, з милом, стала вiдпирати оселедцеву пляму пiд струменем гарячоi води.

– …Скажiть, Пауло Нiмробець, що за дивнi мiркування змушують мене й досi… нормальна людина ще два мiсяцi тому вигнала б вас утришия!

– Я передрукую.

– Не треба!.. Я знайду, хто зробить цю роботу швидко й не пiдведе… А от як менi треба буде якусь справу провалити, тодi я надiшлю вам особисте запрошення…

Пан Мирель, успiшний режисер, до якого давно й мiцно прилипла кличка Розганяй, жовчно скривив губи.

Паула мовчала; радiсть життя потьмарилась, пригнiчена прочуханкою. Та щойно ii перестануть лаяти – i там, за дверима задушливого кабiнету, ранковий настрiй повернеться знову.

Пан Мирель нiби прочитав ii думки.

– Усе з вас скочуеться… наче з гуски вода. Говориш, говориш…

Секунду Паула вирiшувала, всмiхнутися iй чи почервонiти. Вийшло i те й те.

– Що ж, Нiмробець… До наступного проколу.

Наступний великий прокол буде у вашiй кар'ерi останнiм… Ідiть у сiмнадцяту студiю, вiднесiть оцi касети й оцей текст… І, якщо на вашому шляху трапиться буфет, не надумайте загортати в папери пирiжок!

Посеред сiмнадцятоi студii стояв, широко розставивши довгi ноги, оператор Сава. Навушники й мiкрофон робили його схожим на пiлота космiчного корабля; Сава дивився у вiчко камери, iнодi обертався до асистента, i тодi крiзь вiконце апаратноi Паула бачила вилицювате серйозне обличчя й мужне пасмо волосся, що мальовничо спадало на лоба.

– Пауло… Агов, Пауло!.. Іди скажи шефовi, що ця касета не пiдходить…

– Подзвони йому – чого менi бiгати?

– Тобi що, ноги вiдпадуть?! Бiгом, туди-сюди… – другий режисер, що сидiв за величезним пультом, не терпiв на роботi ледарiв. І вiн давно був переконаний, що вiд Паули було б бiльше користi, якби ii посадити в бiляче колесо й змусити в ньому бiгати.

Оператор Сава стяг з голови навушники й повiсив iх на ручку камери.

Паула всмiхнулася. Другий режисер нi-чо-гiсiнько в життi не розумiе.

Гарний настрiй повернувся мелодiею – джазовим ритмом цокання каблукiв по коридору.

* * *

…Прохолодний вiтер Печери холодив iй шию й груди – на мiсцi скинутоi манишки зяяла тепер велика прогалина. Царна повела вухами; у просторому склепiнчастому залi, повному соковитого моху, пасся невеликий полохливий табунець.