Печера

Царна чула неголосне рипiння ратичок на камiнцях, апетитний хрумкiт зеленi, легке дихання двох десяткiв товаришок; чуття небезпеки жило десь дуже глибоко – спогад про страх змушував нервово здригатися чутливi напруженi вуха.

Їi супутницi були спокiйнi. Хижаки рiдко нападають на царн у великих залах; царна мае неоцiненну перевагу – швидкiсть; вона може метнутись у будь-який з безлiчi ходiв, i напасник приречений на невдачу…

Кислуватий смак моху, запах вогкостi з розколин, шарудiння крихiтного хiтинового панцира – пробираеться у вузькiй щiлинi незграбний свiтляний жук.

Пiд темним склепiнням рояться його побратими – вигадливий вiзерунок мерехтливих цяток. Та царнi незвично дивитися вгору – й вона опускае морду до рiденького вже моху.

Усе випасши, табунець перебираеться в iнший зал; мох розростаеться миттю, що бiльше його iдять, то краще вiн росте…

Стара царна, вiдтиснута молодими до краю, до чорноi дiри проходу, рiзко втягла в себе повiтря. І цей ледь чутний звук, вибившись iз плетива iнших звукiв, змусив череду здригнутися.

Кислуватий смак моху розтанув на язицi; юна царна смикнулась, i холодний вiтер лизнув залисинку на ii грудях.

Табун вичiкував, нашорошуючи вуха-мушлi, а стара царна, тремтячи всiм тiлом, непорушно вдивлялася в чорний прохiд. І це спантеличило череду – при найменшiй небезпецi царна тiкае, а якщо вона непорушна, то небезпеки немае, е тiльки можливiсть, тiльки передчуття лиха…

Передчуття… Царна з залисиною одразу згадала жах смертi.

Схруль?

Близько?

На щастя, сааг не нападае на табун.

Сааг не любить тiсноти, вiн вибирае самотнiх тварин, вiн нiкому не дае змоги глянути на себе двiчi…

І тому така неймовiрна була наступна мить, коли з чорноi пащi бiчноi печери разом з хвилею повiтря вирвалося чорне гнучке, стрiмке тiло.

Табун, здолавши секундний паралiч, кинувся врозтiч, однак стара царна була приречена.

Вона була приречена з самого початку – коли, вiдчувши саага в темрявi коридору, зацiпенiла зi страху; тепер вона теж хотiла тiкати, проте в час, необхiдний iй, щоб рвонути з мiсця, уклалось би аж три сааговi стрибки.

Реакцiею сааг набагато перевершуе будь-яку жертву; старiй царнi лишилася едина мить життя.

Але сааг вирiшив iнакше.

Через секунду стара царна вже мчала, плутаючи ходи, кидаючись у прогалини, вказанi вiдлунням ратиць; вона дихала страхом i тому ще не збагнула, що врятувалася. Нещадний сааг чомусь кинув легку, певну, самою долею визначену жертву.