Печера

Зате царна з прогалиною на грудях, що дременула в один з бiчних коридорiв, учула за собою характерний свист повiтря, що його розсiкав, розтинав могутнiй стрiмкий звiр.

Три чи чотири ii подруги метнулися в бiчнi ходи – сааг не звернув.

Глухий стукiт ратиць об камiння раптом урвався – пiд ноги лiг суцiльний килим висхлого торiшнього моху; слабкого шереху вiд ii бiгу виявилося мало, щоб ловити згуки й миттю орiентуватися.

Сааг вiдчув розгубленiсть жертви й ривком скоротив вiдстань.

Царна мчала майже наослiп, щомитi ризикуючи налетiти на стiну й розтрощити собi череп; рано чи пiзно коридор заверне.

Чи закiнчиться глухим кутом, i тодi краще вдаритися об камiнь, анiж умерти на вигнутих саагових зубах. Вiтер бив у незахищенi груди, i царнi здавалося, що на ii шиi вже змикаеться кiстяне знаряддя вбивства.

Удар…

Цiлу частку секунди вона вважала себе мертвою. А потiм у вiчi вдарило свiтло.

Їi бiг перепинила не кам'яна стiна. Лiгво вогненних жукiв – тугий мiшок з волосяними стiнками; жучихи все життя плетуть його з пiдiбраних шерстинок, щоб перед смертю вiдкласти яйця.

Личинки свiтляних жукiв не мерехтять у темрявi – вони палають так яскраво, що аж боляче очам; сааговим очам, зiрким у темрявi, боляче особливо.

Царна пробила волосяний мiшок, полетiла шкереберть, знову схопилася на тремтячi ноги – серед розсипiв олiiстих ядучих зiрок. З пошкодженого гнiзда лавиною сипалися личинки; в печерi розлiгся рик, сповнений болю та лютi, – i царна побачила саага зблизька, вдруге в життi.

Мить.

Морда, що складалася, здавалося, з самих тiльки iкластих щелеп, величезнi роздутi нiздрi – вiн чуе ii запах!.. Заслiпленi яскравим свiтлом каламутнi очi.

Ще частка митi – й сааг кинувся знову, керуючись тiльки нюхом; у бiлому сяйвi розкиданого жучого лiгва царна рвонула в боковий, неймовiрно вузький прохiд. Занадто вузький для величезноi тушi саага.

Роздратований крик звiра, що вдруге упускае здобич.

Удруге – бо царна знала, що це саме ТОЙ сааг. Вiдчувала мокрою тремтячою шкурою.

* * *

Сонячний промiнь сповз зi стелi на стiну.

Паула лежала, вiдчуваючи, як липне до тiла пiтна нiчна сорочка.

Їi нудило. В ротi стояв огидний металевий присмак, раз у раз доводилось ковтати слину. М'язи болiли, наче вiд тривалоi виснажливоi працi.

– Пауло!.. Спiзнишся!..

Вона схлипнула.

За що?!

Уникнути небезпеки – щастя, але кошмар, що повторюеться ДВІЧІ?!

– Па-ауло!..

Лунко гахнула хлопавка. З-пiд дверей потягло збiглим молоком.