Самум (збірник)

Вiн помовчав i раптом додав, важко й вагомо:

– Але я точно знаю, що сьогоднi вночi вона стрибне з даху.

– Що? – прошелестiла Ірина.

– Стрибне з даху! Вчинить самогубство!

– Е-е-е, – Ірина змигнула. – А чому?

– Не знаю, – вiдрiзав демон. – Знаю, що станеться це сьогоднi рiвно опiвночi.

– Я нiчого iй не робила, – Ірину знову почало трясти. – Я не винна.

– Тварюка ти, – сказав демон, i пiд його поглядом вона зiщулилась. – Тобi кажуть, що людина себе життя позбавить, а ти тiльки про свою шкуру!

«Моя шкура й так уже постраждала», – подумала Ірина, а вголос сказала твердiше:

– Я нiчого не знаю.

Я нi до чого.

– До чого, – демон дивився на неi згори вниз, Ірина проти волi втупилася в його жовтi злi, лютi очi. – Тому, якщо вона все-таки стрибне з даху – за нею стрибнеш ти.

– Я?!

– Не сумнiвайся, я тобi допоможу.

Ірининi руки конвульсивно сiпнулися. Лiва пiдхопила ручку й, засмикавшись, почала писати просто на клейончастiй кухоннiй стiльницi: «У моiй смертi прошу нiкого не звинувачувати…»

– Нi! – Ірина засмикалася, намагаючись звiльнитися, але клята рука все писала й писала.

 – Я… благаю! Я все зроблю!

– Тодi телефонуй iй, – демон навис над ii головою. – Призначай зустрiч. Пропонуй iнтерв'ю. Обiцяй, що хочеш. У твоiх iнтересах, щоб вона погодилася.

– Навiщо? Про що менi з нею говорити?!

– Ти повинна зрозумiти, що саме веде ii до смертi. Ти повинна це зупинити. Або вирушити вслiд за нею. Обирай.

* * *

Катя Катасонова вийшла погуляти з собакою.

Вранцi Катя встигла вивести Джину всього на кiлька хвилин i тепер прагнула винагородити ii за терплячiсть. Джина стрибала, обнiмалася, крутилася, як дзига; Катя вiдвела ii далi вiд пiд'iзду, до скверика, де звичайно гуляли собачники, i вiдчепила повiдець.

Джину подарував iй тато, коли Катi виповнилося двадцять. Джина була схожа на лайку, але виявилася дворнягою принаймнi наполовину. «То й що, – сказала Катя, – нам не для виставок».

Через пiвроку тата не стало; Катя збожеволiла б вiд самотностi, якби не Джина.

Собака приносила iй щастя; вона й iз Максом познайомилася на бульварi, коли гуляла з собакою. Макс пригальмував поруч i вдав, нiби в нього несправна машина.

Потiм Макс прийшов до них жити. Джина прийняла його, як рiдного. Якийсь час вони були дуже щасливi…

А потiм усе сталось. І тепер Макс жив окремо.

Сусiд винiс на прогулянку свого йорка. Румпель, ручний песик, рiдко торкався лапами землi.