Самум (збірник)

Покинувши будинок iз навстiж розчиненими дверима, не пiднявши з землi ключiв, вона вiдступала до автобусноi зупинки, йшла вулицею, i голова ii виднiлася вже над краем паркана: Катя шукала хоч якоiсь допомоги. Ірина насилу уявила, як за нею женеться, як наздоганяе, скручуе… Як та вириваеться й верещить…

– Вiдьмо, ти хочеш жити? Подивися, що там за лист!

Вона вирiшила цього разу послухатися демона. Морщачись, пiднялася на ганок. Катя завмерла на безпечнiй вiдстанi – на вулицi, бiля сусiдньоi дiлянки; Ірина зазирнула у вiдчиненi дверi.

Картонний перекидний календар, що стояв на поличцi бiля дверей, гепнувся вiд удару дверима, i серпень змiнився груднем. З-пiд календаря – а звiдки ж iще? – вилетiв пожовтiлий аркуш паперу з блокнота в клiтинку.

На папiрцi було написано розгонистим почерком: «Катерино, пробач менi, що я на тебе накричала. Я тебе розумiю, зрозумiй i ти мене: два днi тиск стрибае, голова розриваеться. Приiду додому – перетелефоную. Є. М.»

* * *

Увечерi в затишному ресторанi, у напiвтемрявi, при свiчках, гарна, посвiжiла, щаслива Катя сидiла навпроти Максима.

Вони трималися за руки!

Ірина спостерiгала за ними з дальнього кутка. Лоб iй трохи пiк, заклеений свiжим пластиром. Болiла рука, проколота зубочисткою. Потемнiли синцi на обличчi, i сiпав ще один, свiжий, на стегнi.

Перед Іриною стояв келих червоного вина й лежали на тарiлочцi три скибочки сиру.

Крiсло навпроти було порожнiм – всiм здавалося, що дивна жiнка напиваеться на самотi.

Насправдi ж навпроти Ірини розташувався демон у сiрому костюмi. Якби йшлося про людину, можна було б упевнено сказати: вiн в ейфорii.

– Ось, виявляеться, чому поверталася ii свекруха! Вона записку залишила, вибачилася! Мудра жiнка… Земля iй пухом… Дiвчину, виходить, вiд могили врятувала – вже пiсля смертi…

Слухаючи його звiряння, Ірина замовила ще один келих вина. Крiзь легкий алкогольний флер демон здався кумедним. Навiть смiшним.

– А що тобi до цiеi Катi? – запитала вона, жуючи сир.

 – Чому ти так за неi переживаеш? Вона тобi родичка?

– Нi, – демон перестав усмiхатись.

Іринi не сподобалася змiна виразу його обличчя, i вона квапилась перейти до новоi теми:

– А ти з iншими духами не спiлкуешся? З демонами, з примарами… нi?

Демон наiжачився:

– Не твого розуму дiло!

Ірина зробила два великих ковтки й пообiцяла собi мовчати, поки можна.

Тим часом за дальнiм столиком розвивалося дiйство.