Самум (збірник)

* * *

– …Ти знаеш, що таке робота в цiй полiклiнiцi? За копiйки? Ну й послала я все якнайдалi, пiшла туди, де грошi… Тобто я думала, що там грошi… Як я прийшла, та фiрма накрилася… Ой, нащо я це все розказую? Воно тобi треба? Ти про Катю турбуешся, вона з просунутих, i почуття в неi просунутi: любов там, благородне почуття провини… Куди менi!

Ірина озирнулася.

Макс сидiв, поклавши на край стола телефон, i в позi його було нетерпiння. Макс дивився на вхiд до вбиральнi; звiдти вийшла одна дама, потiм друга, але Катi не було.

– Де вона? – насторожено запитав демон. Максим подивився на годинник.

Ірина встала, на ходу тверезiючи:

– Рахунок, будь ласка.

Карбуючи крок, вона зайшла до жiночого туалету. Неделiкатно обвела поглядом дiвчину бiля дзеркала та лiтню даму з серветкою в руках, зазирнула до порожнiх кабiнок.

Пройшла прибиральниця – зайшла в однi дверi, вийшла в другi. Ірина, неначе собака-шукач, вийшла до критоi оранжереi, тупо оглянула риб в акварiумi, обернулася до гардероба…

І встигла побачити в прорiзi дверей, перш нiж вони зачинилися, знайому фiгурку.

* * *

У центрi мiста завжди свято. Катя йшла в юрбi, серед рекламних вогнiв, серед лiхтарiв та фар, серед квiткових кiоскiв, серед вiтрин i туристiв, мiстом, де навiть опiвночi не видно зiрок через усюдисуще свiтло. Катя любила свiтло. І зараз, на свiтлi, iй було добре й спокiйно.

Вона, немов змiя, скинула одну за одною кiлька шкур. Неначе кiшка, прожила кiлька життiв; i провина, i любов – усе закiнчилося в один день, i настала свобода.

На ходу вона набрала телефон редактора Мiли – i потрапила вдало.

– Катрусю! – весело закричала Мiла. – Прийняли твiй старий нарис про дитячу заiкуватiсть i добре заплатять, правда, вже наступного мiсяця!

– Тiльки не пiзнiше, – твердо сказала Катя. – І пiдкинь менi ще замовлень, будь ласка, яких завгодно замовлень: я з чоловiком розлучаюся остаточно.

Мiла була вражена:

– Та ну! Слухай, поважаю, респект, давно час.

– Ага, дякую!

Вона дочекалася зеленого свiтла. Перетнула магiстраль. Уповiльнила крок, набрала Максiв номер; вiн, як нiколи, вiдгукнувся зразу:

– Катю, ти де?!

– Вибач, зателефонували в термiновiй справi, – сказала, дуже задоволена своiм спокоем. – Довелося пiти. Знаеш, нам треба одержати офiцiйне свiдоцтво про розлучення, щоб не було нi проблем, нi питань.

Тиша у слухавцi була красномовнiшою за будь-який крик.