Самум (збірник)

Вона оглянула темну кiмнату, намагаючись побачити, чи не тремтить iще щось, чи не гойдаеться лампа…

І завмерла, втупившись у дальнiй куток через плече фотографа. Рот роззявився сам собою. Чоловiк хотiв щось сказати, але, побачивши вираз ii обличчя, замовк.

Стiл припинив трястися раптово, як i почав. Ірина замружилась – i знову розплющила очi. Потiм протерла iх, розминаючи повiки пальцями. Нi; в тому кутку нiкого не було. Нiкого й нiчого.

– Я на таке не купуюся, – голос клiента здригнувся.

– А я не торгую, хлопче, – Ірина сама здивувалась, як хрипко й страшно пролунав ii голос.

 – Забери свою фоточку.

Чоловiк невпевнено взяв фотографiю зубатоi дiвчини. Повагавшись, вийняв iз внутрiшньоi кишенi iнший знiмок: те саме застiлля. Групове фото, не порiзане ножицями, а цiле; за накритим столом, де царювала над тарiлками величезна пляшка мартiнi, сидiли рядком бiлявий чоловiчок, худий i низькорослий, дiвчина з великими зубами, а поруч iз нею, поклавши iй руку на плече, – жiнка трохи старша, фарбована блондинка рокiв тридцяти в стильних окулярах.

Цю блондинку легко можна було уявити за якою завгодно диверсiею: не тiльки фото злити в Інтернет, але й, мабуть, роздряпати пику щасливiй суперницi чи навiть хлюпнути в очi кислотою.

– Ця? – строго запитала Ірина.

– Вона.

– Таки хочеш покарати? Бо дивись: усi пiд Богом ходимо. Щоб вiдповiдати не довелося.

– А тобi не доведеться? – чоловiк поборов страх i тепер соромився його. – Вiдповiдати? Ти ж, мабуть, щодня твориш щось ще й гiрше?

– Гiрше – нi, – Ірина, миттю змiнивши тон, масно всмiхнулася.

 – Фотографii мало для твоеi справи. Треба ще щось – волосся, нiгтi…

Клiент пограв жовнами i вийняв з тiеi ж таки кишенi бiлий пластиковий гребiнець. У зубцях заплуталися двi-три волосинки; Ірина була неприемно вражена його передбачливiстю.

– Це точно ii волосся? Ти не чуже менi принiс?

– Їi, – чоловiк одвiв очi.

– Отже, так, – Ірина мiркувала, – для початку…

Стiл сiпнувся. Чоловiк напружився. Ірина до останньоi секунди сподiвалася, що пронесе, що минеться; не минулося.

Вона знову замружилася, вiдчуваючи, як усе ii життя, щойно владнавшись, летить шкереберть.

Коли вона розплющила очi, демон на iм'я Олег стояв за кiлька крокiв, i його сiрий костюм у напiвтемрявi здавався свiтлим. Ірина мовчала, наче язика проковтнула; клiент мовчав теж. Не бачачи демона, вiн примудрився вiдчути його присутнiсть i тепер дедалi бiльше нервувався.

– Я все для тебе зробила, – сказала Ірина крiзь зуби.