Самум (збірник)

– Я що, все життя тепер рятуватиму якихось фрiкiв?

– Це не фрiки, а люди. Слабкi, так, але вони ще можуть…

– Олегу, – обiрвала його Ірина, – ти можеш вселитися ще в когось, крiм мене?

Демон промовчав.

– Що, не можеш?

– Можу.

– Чому не вселяешся?

– Тiльки пiсля твоеi смертi.

– Що?!

– Я можу вселитися в когось пiсля твоеi смертi, – похмуро зiзнався демон.

Повз неi пробiгли за м'ячем двое хлопчакiв, один кричав: «Гол!», другий верещав, намагаючись його перекричати: «Штанга!»

– А якщо я зараз закричу? – пошепки спитала в телефон Ірина.

– Кричи.

– І що буде?

– Нiчого! – виплюнув демон. – Розбiжишся й об стiну головою. Дiтей шкода – iм рано на таке дивитися… Дорослим теж рано. Коли приiде «швидка», я буду вже вiльним. І абсолютно безсилим. А вранцi, о четвертiй тринадцять, Лiза помре. От що буде.

Ірина опустила мобiльний.

У гiлках липи над ii головою щебетали горобцi. У пiсочницi вовтузилися карапузи.

– Життя прекрасне, – дуже тихо й дуже гiрко сказав демон.

– Мала, – звернулася Ірина фамiльярно й привiтно, – ти знаеш Лiзу з шiстнадцятоi квартири?

Дiвчинка подивилася переляканими очима i втекла на майданчик. Ірина зiтхнула: все правильно, не розмовляй iз незнайомими…

– А навiщо вам Лiза з шiстнадцятоi? – бабуся з повiдцем у руках iз готовнiстю зупинилася навпроти. Пудель у червоному нашийнику гавкнув, крутячи хвостом.

– А, – Ірина широко всмiхнулася, – просто я телефоную iй цiлий день, а нiхто слухавки не бере… Вони вдома, не знаете?

– Гуляють вони, – повiдомила бабуся, i пiдозрiливiсть на ii обличчi трiшки розгладилася.

«Ну, процес пiшов», – подумала Ірина.

– Гуляють? Де?

– Та он же, – бабуся вказала в бiк палiсадника.

Жiнка з вiзком тим часом розвернулася, вкотре дiйшовши до кiнця дорiжки, i Ірина побачила ii лице; iй знадобилося кiлька довгих секунд, щоб упiзнати дiвчину з фотографii.

– Дякую, – сказала вона, сподiваючись, що бабуся пiде, але та все стояла поруч i говорила без упину, як забуте радiо. Ірина не чула нi слова.

Возик. Дитина. Коли Лiза встигла народити? Хто батько дитини?

Чи не Митя Чеканкiн постарався?!

– Їхали-возили, – сказав демон.

Бабуся чекала вiдповiдi. Дивилася вимогливо.

– Так, – сказала Ірина.

– Вона спитала, чи давно ти знаеш Лiзу, – пiдказав демон.

– Не дуже, – зiзналася Ірина.