Промінь

Звалився на лiжко, взяв у руки телефон; в адреснiй книзi знайшовся единий запис: «Промiнь».

* * *

– Примiщення – триповерховий котедж з територiею. Кожному з чотирьох учасникiв експерименту надано окремий комфортабельний номер. У буфетнiй кiмнатi е все для здорового харчування. У спортзалi ви зможете пiдтримувати фiзичну форму, для вашого вiдпочинку на територii котеджу е вiдкритий басейн…

– Я хочу вийти з кiмнати.

– На жаль, зараз це неможливо. Дверi вашоi кiмнати розблокуються завтра, о восьмiй ранку.

– А якщо я до того часу здохну?!

– Стан вашого здоров’я не дае приводу для занепокоення. У вашому розпорядженнi холодильник iз запасом продуктiв, мiкрохвильова пiч i чайник. На стiнi у ваннiй кiмнатi ви знайдете аптечку з набором медикаментiв для першоi допомоги.

Денис зазирнув у холодильник: ковбаса, сир, масло, готовi бутерброди. Картонки з напiвфабрикатами. Як зворушливо. У ваннiй знайшов аптечку: бинти, вата, пластирi, бактерицидна мазь… Мешканець мiг лiкувати застуду або порiзи, iншого нездужання для нього не передбачалося.

– Звернiть увагу: на третьому поверсi будинку е офiсний зал, робоче примiщення для учасникiв експерименту.

– Де iншi учасники? – швидко запитав Денис.

– Проходять iнструктаж. Ви побачите iх завтра.

– Що я повинен робити до завтра? Стирчати в кiмнатi?!

– У вашому розпорядженнi профiльна лiтература, яка допоможе вам пiд час експерименту. Крiм того, вам треба набратися сили перед завтрашнiм…

Денис натис «вiдбiй».

* * *

Уночi його накрило – вiн метався на величезному готельному лiжку. Забувався на кiлька хвилин, i йому снилося, що вiн удома, ще в Енську, ще в тiй квартирi, де народився й де вчився ходити. Йому снилося, що Коля й Оля трясуть його за плечi, вручають iменинний торт, i мама, зовсiм поряд, у сусiднiй кiмнатi, кличе всiх до столу…

Вiн уставав, похитуючись, i ходив од стiни до стiни. Брав книжки з полиць i впускав на пiдлогу. Смикав вхiднi дверi – замкнено, пастка.

Фальшиве вiкно дражнило штучним «вечiрнiм» свiтлом. Вiн розбив лампочки, i «вiкно» перетворилося на темну нiшу в стiнi. Заснув вiн над ранок. Рiвно о восьмiй прокинувся, наче вiд стусана, й сiв у лiжку.

Десь тут, у цьому дивному будинку, у цьому готелi-в’язницi сидiло трое людей з такою самою, як у нього, долею. Разом буде не так страшно, i, можливо, вони впораються. І кожен вернеться додому.

«ПРОМІНЬ». ЛІЗА

– Дiти тебе обожнюють.

– Я знаю.