Промінь

На днi валялися ножицi, крихiтнi котушки ниток, голки-шпильки, гребiнець, ще якийсь мотлох – i смартфон без марки. Схожий на дешеву копiю корейського бренду, iз зарядним пристроем. Телефон вiбрував, трясучи стiл, освiтлював шухляду зсередини гнилим зеленуватим свiтлом. На дисплеi висвiтилося: «Промiнь».

– Вiтаю вас, Денисе, – сказав апарат приемним рiвним голосом. – Я Промiнь, штучний iнтелект, ваш вiртуальний помiчник на час експерименту. Не чи хотiли б ви пройти первинний iнструктаж?

– Нiчого, що я голий?

– Ви маете час, щоб ознайомитися з обстановкою й привести себе до ладу.

У вашому розпорядженнi е все необхiдне. Як будете готовi – будь ласка, викличте мене.

Вiдбiй. Денис упустив телефон i роззирнувся: свiтлi стiни, чистий палас, широке лiжко. Несподiвано свiже повiтря; вiкно, прикрите легкими кремовими шторами. Надворi, здаеться, сонячний день; Денис кинувся до вiкна, смикнув штору…

Не вiкно – глуха нiша в стiнi. Нi дня, нi ночi, тiльки лампи денного свiтла. Денис зцiпив зуби.

Нехай. Можна уявити, що це готель в аеропорту. Он i картина на столi – лiтак на злiтнiй смузi. Мамi б сподобалося.

Вiн акуратно засунув штору. Пройшовся по кiмнатi, зупинився перед книжковою шафою. Так, у цiй кiмнатi була книжкова шафа з вiдкритими полицями – такого не було в жодному готелi з тих, де Денис побував. Вiн почав читати корiнцi: Шопенгауер. Сартр. Вольтер. «Божественна комедiя». «Джерело: збiрник казок i притч». Арiстотель. Декарт. Дiдро. І так далi, уперемiш i без системи, чотири щiльно заставленi полицi.

Денис покрутив у руках томик Сартра й поставив на мiсце. Висунув нижню шухляду – вона була наповнена коробками настiльних iгор: шахи, нарди, го. Ще якiсь геть екзотичнi, прадавнi iгри, реконструйованi за археологiчними знахiдками: манкала, королiвська гра Ур, сенет, мехен, «Чотири кулi», «Собаки й шакали»…

З певним побоюванням подивився на шафу для одягу. Судячи з вмiсту бiблiотеки – що там? Костюми з краватками чи гамiвнi сорочки? Денис рвучко вiдчинив дверцята…

Акуратно складений i розвiшений одяг – новий, з етикетками.

Джинси, футболки, светри; на полицi – туфлi й кросiвки. У пакетi бiлизна, все його розмiру.

Вiн прийняв душ i одягся. Нормальний одяг додав йому впевненостi, вiн перестав почуватися пацiентом. Викраденим – так. Але людина в штанях немовби вiдновлюе частину втраченоi гiдностi.

Навмисно довго вив’язував шнурки на нових кросiвках – тягнув час. Постояв бiля фальшивого вiкна.