Промінь

 – Коли тобi було два днi вiд народження, ти загинався в кювезi, й лiкарi нiчого не могли вдiяти – я прийшов до твоеi матерi й запропонував зберегти тобi життя за умови: коли тобi виповниться чотирнадцять, я тебе заберу.

Вiн злегка кивнув, немов сподiваючись на розумiння. Денисовi стало холодно, i ноги перетворилися на двi панчохи, набитi скловатою. Як цей божевiльний знае, що Денис народився завчасно, i його насилу врятували?!

– Але менi тiльки тринадцять, – сказав вiн перш, нiж устиг подумати.

– От-от, – незнайомець знову кивнув, так просто й природно, неначе вони з Денисом обговорювали цiни на собачий корм.

 – Тобi потрiбен час, щоб звикнути до цiеi думки. Сьогоднi я просто попередив. Через рiк, у цей самий день, я тебе заберу.

– Старий iдiот!

Денис кинувся навтьоки. Добре, що Джекi примчалася на перший поклик, можливо, вiдчула в його голосi i жах, i вiдразу. Зазвичай ii з парку додому виманити неможливо.

* * *

Мамi досить було кинути на нього погляд, щоб ii лице стало зосереджене й стривожене:

– Що сталося?

На кухнi двiйнята готували сюрприз для iменинника.

Денис повiв маму в дитячу й причинив дверi:

– На майданчику в парку – божевiльний манiяк. І вiн мене знае.

– Ви могли познайомитися в Мережi? – мама мислила, як завжди, миттево.

– Не знаю, – Денис задумався. День народження був зазначений у нього в профiлi, отож, теоретично…

Вiн усмiхнувся – з полегшенням.

– Знаеш, могли. У мене в профiлi у «Фейсбуку» справжне фото й день народження, i…

– Скiльки разiв ми говорили про безпеку в iнтернетi?!

– Вибач, твоя правда… – вiн уже смiявся, щоправда, трохи нервово.

 – Цей дурень сказав, що ти «продала» мене, коли менi було два днi, i вiн мене «забере», коли менi виповниться чотирнадцять, i…

І тодi Денис уперше в життi побачив, як люди непритомнiють.

* * *

День народження було зiпсовано, хоч мама трималася чудово. Гостi нiчого не помiтили, або не показували знаку. Три давнi шкiльнi приятелi гiдно оцiнили страви, сказали вiтальнi слова й майже весь вечiр провели, граючи на приставцi.

Оля й Коля, Денисовi брат i сестра, проспiвали пiсню, винесли саморобний торт – кособокий i зворушливий. Денис задмухав свiчки. Нiколи ранiше вiн не думав, що простенька маска спокою, уваги й веселостi може виснажувати, наче добування вугiлля в глибокiй шахтi.

Нi секунди за весь цей день, з часу лиховiсноi зустрiчi, вiн не мiг знайти собi мiсця.