Промінь

ДЕНИС

– Промiнь…

Голограма виникла над столом, як примара. Денис прокашлявся.

– Поясни нам, як… це робити, взагалi. Технiчно.

– Пояснюю, – доброзичливо сказала машина. – Для того, щоб впливати на пасажирiв «Променя», ви повиннi сформулювати завдання й вибрати спосiб розв’язання. Наприклад, завдання «Збiльшити споживання вiтамiну C всiма неповнолiтнiми» розв’язуеться автоматично: штучний iнтелект додае в рацiон вiдповiднi продукти. Завдання «Повiдомити пасажира А, що його дружина зраджуе його з пасажиром Б» вимагае творчого пiдходу: експериментаторовi слiд продумати, коли, як i на якому носii пасажир А одержить iнформацiю.

Якщо це текстове повiдомлення, то експериментаторовi слiд написати текст, штучний iнтелект помiстить його на термiнал пасажира, або в соцiальну мережу корабля, або на стiнну панель, у стилi «ретро», написане вiд руки. У момент впливу час в офiсi й на кораблi синхронiзуеться, вiкно синхронного часу може тривати вiд секунди до десяти хвилин. Вам зрозумiло чи продовжувати пояснення?

– Продовжити, – сказав Славiк, i одночасно Денис вигукнув:

– Зрозумiло!

– Що тобi зрозумiло?! – гаркнув Славiк.

 – Менi особисто нi хрiна солоного не зрозумiло, не лiзь, вискочка, посидь уже спокiйно…

– Послухайте мене, – сказав Денис благально. – Я знаю, що треба зробити. Я знаю, як. Чесне слово, я знаю.

«ПРОМІНЬ». ЛІЗА

У батьковiй кiмнатi пахло його шкiрою, одеколоном, старою кавою. Лiза потопталась на порозi, зайшла. Опустилася на колiна перед лiжком i поклала голову на подушку.

– Тату, я не розумiю. Де ти? Це ненормально. Я не вiрю. Вони спалили твое тiло, запаяли попiл в ампулу… Але я не розумiю. Я не можу вiдкрити цей люк у мене в головi. Де ти? Подай знак. Не ховайся. Де ти?!

– Лiзо…

Вона ривком обернулася. Екран напроти лiжка свiтився, Максим дивився на неi, зчепивши пальцi. Вiн так робив, коли нервувався.

– Тату, де ти?!

– Усе добре. Я на Землi. Усi ми, з першого поколiння, хто був на «Променi», зробили свою роботу й вернулися на Землю.

Ми поiдемо подорожувати… Тут величезний океан! І справжне сонце!

– Але ти не вмер?!

– На «Променi» я вмер. Зате тепер я на Землi, тут добре. Не бiйся за мене. Не сумуй. Коли ти зробиш свою роботу, i вмреш на «Променi», ти будеш з нами, ми разом поiдемо в кругосвiтне плавання. Ти, я, мама, всi друзi…

– Але… можна – я вмру прямо зараз?!

Максимове лице на екранi завмерло.

– Лiзо, – сказав вiн пошепки. – На Землю потрапляе тiльки той, хто зробив свою роботу.