Промінь

Що за органiзацiя може офiцiйно вiдмазати одну людину вiд колонii, дати другiй грант на навчання в Пекiнському унiверситетi, а заради третього порушити протокол експерименту в державнiй лiкарнi в Тель-Авiвi. А як зрозумiете – розповiсте менi.

Залишок супу вiн доiдав у могильнiй тишi.

* * *

Вiн вирiшив нiзащо не вертатися в кiмнату з фальшивим вiкном. Подивимось, як дядько Роберт зумiе загнати його на мiсце. Тим бiльше, що в новому смартфонi був лiхтарик, не дуже яскравий, але краще так, нiж нiчого.

Зовнiшнi дверi, що вели у двiр, пiсля вечерi залишились незамкненi. Денис пiшов навколо будинку, уважно, крок за кроком, оглядаючи заростi кущiв i садовi дорiжки, прислухаючись, принюхуючись. Запах бензину, вихлопних газiв, може, тютюновий дим? Звук увiмкненого мотора? Далека траса? Сирена? Шум води?

Пахло травою, пiвденними деревами, вологою землею. Чути було, як вiтер шелестить у чагарнику. Що там, за кущами: паркан?

Денис посвiтив лiхтариком. Жодного натяку на колючий дрiт, але й з кущiв чудова огорожа: вони вiдштовхують, майже не залишаючи подряпин, не ранячи, але й не пускаючи в заростi.

Якби в Дениса був мачете, можна було б прорубатися крiзь цю «м’яку силу». Але кухонний нiж не допоможе.

Вiн зробив коло й повернувся до басейну. Пiд водою горiли синюватi лампочки, на поверхнi погойдувався самотнiй листок, немов у ставку. Денис силою заборонив собi згадувати батькiв i дiм, той мiлкий ставок, навколо якого вони з батьком ганяли на велосипедах… Нi, стоп.

Вiн хотiв оглянути територiю, вiн ii оглянув. Дядько Роберт не з тих, хто залишае лазiвки. Денис просто поставив пташку навпроти справи, якоi не можна залишати за спиною. Неможливо втекти – «пташка»…

– Агов, тiнь батька Гамлета! Ти тут?!

Вiн видихнув крiзь зуби. Озирнувся, докiрливо подивився на Еллi.

– Вибач, не хотiла так репетувати, – вона всiлася на пляжний стiлець.

– Бiльше не називай мене так.

– Як? «Тiнь батька Гамлета»? Добре, не буду, вибач…

Денис подумав, що семеро з десяти дiвчат зi шкiльного класу продовжували б дражнити його «тiнню» й радiти, що намацали слабину.

Або Еллi добра й шляхетна, або iй щось вiд нього треба.

– Я тут подумала, – сказала Еллi. – Твоя правда, все це дуже дивно, органiзатори мають бути нереально крутi… А що, як це мiжнародний проект? От прямо взагалi – спiльний для всiх землян. Є фактор, якого ми не знаемо. Наприклад, спецслужби рiзних краiн давно працюють разом проти зовнiшньоi загрози.