Промінь

Що там? Господарське примiщення? Смiття ж хтось повинен вивозити…

Денис лiг животом на стрiчку. Дотягся до кнопки.

Стрiчка рушила, як у страшному снi, й понесла Дениса до отвору, закритого бахромою. Денис напружинився, зiбрався, стискаючи в руцi телефон…

Бахрома розступилася. Попереду була тьма. Денис увiмкнув лiхтарик; у ту ж секунду стрiчка закiнчилась, i вiн полетiв сторч головою в колодязь, у шахту…

Нi, не в колодязь. У звичайний смiттевий контейнер, повний упаковок з-пiд iжi та одноразового посуду.

Затрiщав пластик. Контейнер одразу ж кудись рушив, поруч заскреготав метал, запахло кислим. Денис, завивши од болю й жаху, заборсався в баку, вискочив, як пробка. Гарячково заметався промiнь лiхтарика…

Контейнер, рухаючись по транспортеру, автоматично перекинувся, вивалюючи вмiст у величезний залiзний бак. Кришка баку герметично закрилася. Контейнер повернувся на свое мiсце. Денис перевiв дух.

Бринькнув смартфон у руцi: дев’ята сорок п’ять. Денис роззирнувся, шукаючи дверей, але нiчого не знайшов.

Вилаявся вголос. Гидливо обтрушуючись, полiз назад, на стрiчку транспортера, по-пластунськи доповз до прогумованоi бахроми; ще трохи, i, як у чорнiй комедii, його скинули б у смiттевий бак i закрили там кришкою…

Цiкаво, коли пройшов перший шок – що подумала Еллi про його iсторii? Чи повiрила?

Телефон знов дзявкнув, тепер голосно: за двi хвилини десята. Денис зайшов у лiфт i витрiщився на себе в дзеркало: з такою пикою дiвчини не завоюеш.

Малолiтка пiсля програноi бiйки, подаруночок iз смiттевого бака.

– Не дуже й хотiлося, – сказав вiн собi пiд нiс.

* * *

Вони голосно базiкали, iх чути було аж у коридор. Денис хотiв постояти, не заходячи, й послухати, але автоматичнi дверi роз’iхалися, i довелося заходити. Три голови повернулися, як на команду «Рiвняйсь», Денис вiдчув себе Невловимим Джо, який ввалюеться в салун, i всi розмови стихають. З виразiв облич вiн одразу зрозумiв, що говорили не про нього, отже, Еллi нiчого не розповiла…

Або на ii розповiдь не звернули уваги.

Вийшло красиво: Денис зайшов за десять секунд до початку, i сiв на свое мiсце якраз у ту мить, коли над столом з’явилося голографiчне зображення корабля у Всесвiтi, i ввiмкнувся доброзичливий голос:

– Добрий день, учасники програми. Минула перша доба нашого експерименту. Інформацiя про поточний статус пасажирiв доступна на ваших пристроях. Щасливоi роботи.