Сліпий василіск

Але i так усiм вiдомо, що нова книжка буде називатися «Розриваючий грiм». Вже по всiй краiнi працюють типографii, i мiльярднi наклади книжки будуть надрукованi точно в термiн, i iх отримають всi книжковi магазини, де на всiх полицях стоять iншi книги Полiмерова. Але це буде тiльки через тиждень.

Для того, щоб уникнути очiкування, я вирiшив придумати пригоди улюблених героiв. Наприклад, капiтана Залiзне Око. Але через кляту Оленку Клавдiя Василiвна мене викрила.

Я з сумом взяв портфель i пiшов додому. Мама буде засмучена, коли дiзнаеться про двiйку з росiйськоi. А ще бiльше вона засмутиться, дiзнавшись, що Клавдiя Василiвна забрала зошит iз моiм твором.

Я сам позавчора бачив, як мама, сховавшись вiд усiх, тихенько читала телефонну книгу. Усi ми дуже любимо читати. Двiстi тридцять шiсть книг Полiмерова, що складають нашу домашню бiблiотеку, зачитанi до дiрок i вивченi майже напам’ять.

Шкода, що я не Письменник i у мене нема Таланту.

Письменник у всьому свiтi може бути тiльки один. Його читае весь свiт, i вiн мае величезнi наклади.

Батько колись сказав зсерця, що весь наш свiт схожий на чиюсь вигадку. Такого, звiсно, бути не може. Вигаданi свiти iснують тiльки в книжках.

Був би я Полiмеровим з талантом – я б, звичайно, зробив наш свiт саме таким.

Пiдземний вiтер[4 - © Марина та Сергiй Дяченки, 2002]

Я поведу тебе в далекий край…

    («Лiсова Пiсня»)

Частина перша

Улiя йшла по околицi свого району, жовтi свiтляки висотних будiвель гасли один за iншим, потiм знову спалахували, запрошуючи пограти.

Вiдчувши ii наближення, квапливо пiдморгували лiхтарi; Шаплюск, який чекав на розi великоi i малоi вулиць, затремтiв, нiби вiд вiтру, i погас на цiлу секунду.

– Чекав? – вона поклала руку на холодний бiк.

Шаплюск був вразливiший за iнших.

Його мучили туга та неяснi передчуття, вiн поспiшав вилити iх Улii, а вона вислуховувала й нiколи не пояснювала йому, що його страх перед майбутнiм складаеться з коливань напруги в мережi, невидимого поля навколо танцюючих дротiв i сили сирого вiтру.

– Все буде добре, – вона обiйняла бетонний стовбур, притулилася щокою, вiдчула на мить маяття i занепокоення Шаплюска – i довiру, що приходить на змiну.