Сліпий василіск

– Юлечко… – тихо сказав Хлопець. – Ти ж не покинеш… мене?

* * *

– …Значить, ти нiколи не помреш? Ти безсмертна?!

– Мiсто не помре нiколи.

Хлопець спохмурнiв:

– Мiсто… Знаеш, бувае… всяке… вiйни… катастрофи…

Улiя похитала головою, дозволяючи вiтру зручнiше перехопити ii летюче волосся:

– Нi, Мiсто не помре… І я не помру. І ти.

– А я помру, – сказав Хлопець засмучено.

– Звiдки ти знаеш? – здивувалася Улiя.

– Смiешся?

– Зруйноване тiло ще нiчого не означае, – сказала Улiя.

 – Подивися, цей мiст… Його немае. Але вiн е. Там, внизу, пiд бетонними плитами… слухае шум води.

– Значить, я буду старий, – повiльно сказав Хлопець, – а ти… така, як зараз, так?

– Ти не будеш старий, – i Улiя засмiялася.

* * *

У кiнцi осенi в Сашка вiдбувся Концерт. У велику холодну залу набилося безлiч молодоi Людви, iхнi обличчя знову зливалися перед очима Улii, i це турбувало ii.

Сашко вийшов на сцену першим, i Улiя не впiзнала його.

На ньому був одяг, блискучий, як мокрий асфальт. Волосся, пересипане блискiтками, нiби фальшивим снiгом, стояло дибки. Вiн заспiвав всього кiлька пiсень, i пiснi були iншi. Людва в залi плескала в долонi й пiдстрибувала в такт, i Улii тiльки-но почало здаватися, що вона може полюбити цi пiснi теж – як Сашко пiшов зi сцени, а на мiсце його з-за вертикальних смужок тканини висипала жменька Людви в яскравих костюмах, i Людва в залi вибухнула криками, ударами й тупотом…

– Усе пройшло вiдмiнно, – сказав Сашко ввечерi, вiд нього пахло неприемно й рiзко, цей запах чимось нагадував подих пiдземного вiтру.

 – Недовго менi бути на пiдспiвуваннi.

– Ти спiвав мало й не дуже правильно, – сказала Улiя.

Сашко знизав плечима та якось дивно посмiхнувся.

* * *

З цього дня все пiшло не так.

Все було так, як i ранiше, але – не так.

Людина з Червоноi Машини нагадувала свiтлофор з багатьма секцiями. Рот його посмiхався Улii, руки струшували попiл з товстоi коричневоi сигарети, очi дивилися на Сашка, i Сашко слухався iх, як машини коряться ритмiчнiй змiнi кольорових вогнiв.

Людина з Червоноi Машини говорила то красиво й плавно, то уривчасто та жорстко, то м’яко i ласкаво. Чоловiк говорив «розкрутити», вiн говорив «ротацiя», вiн говорив «споживча група». Вiн говорив «будуть люди», вiн говорив «кричати до кривавого поту», вiн говорив «випустити на розiгрiв».