Сліпий василіск

– У мене робота до ранку, – сказав вiн по телефону, i крiзь його голос у слухавцi чувся гул багатьох голосiв i далекий жiночий смiх. – Добранiч.

Улiя поклала слухавку й вийшла на стару хвору вулицю. Тьмяний розтрiсканий асфальт тремтiв пiд ii ногами, нiби вiд ознобу.

Поруч – у свiтлiй плямi безмовного лiхтаря – беззвучно зупинився мотоцикл. Тiльки не зараз, втомлено подумала Улiя.

– Не сахайся, – сказав Переул. – Я не до тебе. Я до мостовички з малоi розв’язки, у неi неприемностi – з ранку до ночi корки… Вона не в гуморi.

– Вона тебе вiдбрила? – запитала, дивлячись в сторону, Улiя.

– Майже, – Переул раптом щиро, по-дружньому всмiхнувся. – Як твоя Людва?

– Прекрасно, – сказала Улiя. – Як твоя новобудова?

Переул презирливо махнув рукою:

– Дурепа. Як усi вони, з новеньких.

* * *

…Стихiя Переула була – полiт, лiнii узбiч, що сходяться в одну точку…. стрiчка спокiйноi ситоi швидкостi… Навколо вже не було нiчого окремого – тiльки цiле, тiльки Мiсто, двi смуги лiхтарiв справа i злiва, нiжна система дротiв… Цеглянi стiни зливалися з ажурними огорожами, а коли вони злетiли на пагорб… Палаюча вогнем бiло-червона дзвонова дорога.

* * *

Був свiтанок. Вона сидiла на перилах великого моста, за ii спиною котилися взад-вперед страшнi, пропахлi пiдземним вiтром синi потяги.

Внизу теж був потiк, але iнший. Вода прийшла в мiсто, вода йшла з мiста, так було завжди, вода вiдбивала мости, набережнi та лiхтарi, а потiм йшла в нiкуди, за грань, за лiнiю, де бiльше немае мiста i, отже, немае нiчого.

Частина третя

Весняна вода омивала дороги й тротуари, райдужними потоками бiгла уздовж бровки, дзвенiла, падала крiзь грати вiдсоткiв. Пiд поверхнею мiста набрякли колектори. Вiтер грав на дротах, як Хлопець на своiй Гiтарi.

Улiя стояла бiля довгого входу з багатьма дверима, у ii кишенi був квиток iз червоною смугою, а з-пiд нiг простягалися вниз широченнi сходи, по яких на Концерт пiднiмалися рухливi радiснi люди.

Строкатий потiк легко дробився на обличчя. Будь-яке з них дивувало й притягувало. Йшли дiвчата-студентки в смiшних пухнастих шапочках; розкутi школярi задирали один одного незмiцнiлими басами. Йшли спортивного вигляду бабусi з невеликими онуками; йшли, взявшись за руки, рiзного вiку подружжя, стурбованi й безтурботнi, квапливi й повiльнi, i всi без винятку поглядали на велику афiшу бiля входу.