Сліпий василіск

Інодi вони зверталися до Улii, i у всiх поглядах був iнтерес:

– Мила дiвчино, ви на когось чекаете?

– Так, – вiдповiдала вона.

– У вас немае випадково зайвого квитка?

– Нi, – вiдповiла вона.

До початку концерту залишалося всього кiлька хвилин, коли лiхтарi вздовж вулицi засвiтилися одночасно – невiрним свiтлом, яке обiцяе швидке народження вечора.

* * *

За три години вона стояла внизу, у небезпечнiй близькостi вiд прямокутноi дiрки в землi, однак мiський вiтер був прихильним до неi i вiдносив дихання пiдземелля, не дозволяючи йому торкнутися Вiльного Породження Мiста.

Зверху, вiд входу у великий концертний будинок, збiгав вниз потiк Людви. Улiя оглянула його – i не могла видiлити жодного обличчя: як нiби двi години, проведенi пiд склепiнчастою стелею, спаяли слухачiв в однорiдний веселий корж.

* * *

– Чого ти вiд мене хочеш?!

Сашко застиг посеред кiмнати, як посеред сцени. Тiльки що була виставлена за дверi остання дiвчинка, що прагнула автографа.

– Я працюю до кривавого поту… Я думав, ти хоч привiтаеш мене! З таким успiхом! Господи, у мене був приголомшливий настрiй… Я думав, ти даси iм мое щастя! А ти прийшла, щоб його затоптати?!

Улiя мовчала.

– …Ти хочеш, щоб я жив за твоiми вказiвками, так? Щоб я з ранку до ночi тинявся вулицями, радiючи свiтлофорам, як дурник? Щоб я тягав на зруйнований мiст використанi стаканчики? Так, я хочу кар’ери! Я хочу, щоб у мене були слухачi не тiльки в пiдворiттi! Я заслужив, мiж iншим.

Улiя мовчала. Сашко осiкся; роздратовано пройшовся кiмнатою. Обома руками взявся за волосся, намагаючись витрусити з нього блискiтки:

– Ти просто ревнуеш. Ти прочитала цю iдiотську статейку в «Ухтишцi».

Улiя не зрозумiла, про що вiн. Вона не читала газети, написанi Людвою для Людви.

– Ти… нiж ревнувати, стежила б краще за собою! Ти ж опустилася, ходиш в лахмiттi, не фарбувалася, схудла, як опудало…

Улiя знову не зрозумiла.

Вiн у п’ять крокiв перетнув велику кiмнату. Взяв ii за плечi:

– Юлько… Ну ти ж знаеш, як я тебе люблю. За що ти мене мучиш? Це правила гри, ти зрозумiй… Зараз – так, потiм буде по-iншому, для душi… Але зараз… не заважай менi. Гаразд?

* * *

Улiя сидiла на даху двадцятиповерхового будинку.