Сліпий василіск

– Ти тут чужий, – лагiдно сказав старий. – Ти i сам це не раз помiчав… Тебе притягли силою. Тебе вiдiбрали у батька, у матерi… Тебе позбавили слави, почестей, вiйськових перемог… У цьому винен Оуельф зi своiм Редриком! Невже ж ти не помстишся?!

У передпокоi курлюкнув дверний дзвiнок.

– Вибачте, – сказав Вiктор Андрiйович старому.

На годинниковi – восьма ранку: на сходинковому майданчику стояла молода жiнка з букетом квiтiв i маленька дiвчинка з пляшкою коньяку.

– Доброго ранку, – сказав Вiктор Андрiйович.

– Ми просимо вибачення за такий раннiй вiзит, – швидко заговорила жiнка, – але в iнший час вас неможливо застати… А в лiкарнi ви постiйно зайнятi… А нам дуже хотiлося подякувати вам, Вiкторе Андрiйовичу, за все, що ви зробили для Оленьки… За тi прогнози, якими нас лякали… Ви… Ми не знаемо, як вам дякувати, але ж приймiть вiд щирого серця…

Дiвчинка поглядала на Вiктора Андрiйовича iз побоюванням. Жiнка простягнула однiею рукою квiти, а iншою взяла в дiвчинки коньяк – i теж простягнула; Вiктор Андрiйович похитав головою:

– Справдi, незручно…

Жiнка заговорила знову; в очах у неi з’явилися сльози.

Вiктор Андрiйович узяв коньяк i квiти, нахилився до дiвчинки й заглянув iй у вiчi:

– Усе гаразд?

Та швидко кивнула й заховалася за мамину спину. Із коньяком i букетом Вiктор Андрiйович повернувся в кухню; квiти поклав на пiдвiконня, коньяк простягнув старому.

– Хочете випити?

Старий знову замотав бородою.

Вiктор Андрiйович наповнив водою трилiтровий слоiк i поставив туда квiти, щоб до вечора не зiв’яли.

Коньяк був вiрменський.

– Ти – Володар Мiжземелля, – твердо сказав старий. – Ти – тверда рука, яка об’еднае народи в мирi та покорi. Ти – найвизначнiший маг i борець. Ходiмо зi мною! Я покажу тобi твiй справжнiй свiт!

– Ви все ж не хочете повiрити у свою помилку, – коротко сказав Вiктор Андрiйович. – Не можете зрозумiти, що Темний Володар – не я.

Хтось iнший. Ви помилилися.

Старий пiдскочив. Пiдняв руки до стелi, слiдом за ним Вiктор Андрiйович подивився вгору, але нiчого, крiм патьокiв на штукатурцi – сусiди залили ще минулого року – не побачив.

– Я не мiг помилитися! – заревiв старий так, що задзеленчали вiкна. – Ти – син Зоддара! Ти – Зоддар Неумовний! Ти – господар Чорноi Твердi! Ти…

– Менi необхiдно йти, – лагiдно сказав Вiктор Андрiйович. – Вибачте.