Сліпий василіск

Вимкнув вогонь, узяв iз полицi чисту чашку; вийняв iз холодильника оселедцеве масло для бутерброда та два шматочки шинки, що залишилися зi вчора:

– Їстимете?

Старий заперечив – на його грудях на золотому ланцюжку висiв великий червоний камiнь. Камiнь лиховiсно спалахнув – i знову зник, прикритий бiлою бородою старого.

– Народжений для подвигiв… Твiй край закликае тебе. Вiйська Оуельфа Блискучого, нехай тричi буде прокляте його iм’я, обложив Чорну Твердь… Ти, сине Зоддара Неумовного! Ти чуеш, як стогне твiй замок, закликаючи тебе?

Вiктор Андрiйович прислухався.

У пiд’iздi стукнули вхiднi дверi, пiд вiкном подала голос автосигналiзацiя, чхнула, замовкла. Вище поверхом хтось голосно змив воду в унiтазi; Вiктор Андрiйович знову вiдчув, як дере в горлi, i ледь стримав кашель.

– Я ледь перейшов Грань, – гiрко сказав старий, дивлячись на хвiст стрiли, яка все ще стирчала у нього з плеча. – Проклятi ельфи…

– Дозвольте менi подивитися, – запропонував Вiктор Андрiйович.

Старий вiдсахнувся, закивав головою, так що борода знову ковзала по червоному каменю; Вiктор Андрiйович знизав плечами й увiмкнув кавомолку.

Старий щось нерозбiрливо бурмотiв, проводячи рукою над пораненим плечем, потiм узявся за стрiлу й з усiеi сили вирвав ii. Гидливо кинув Вiкторовi Андрiйовичу пiд ноги.

– Батько твiй, Неумовний Зоддар, був на вершинi слави, коли мати твоя Реша, найулюбленiша з п’ятдесяти найближчих полонянок, подарувала володаревi сина-спадкоемця, дитину, якiй перейшла могутнiсть Зубчатих Скель, магiя Червоного Каменя, воля Дракона та сила Темного Володаря…

Вiктор Андрiйович дiждався, поки коричнева пiнка кави пiднiметься до краiв джезви.

– …Але слуги Свiту не дрiмали! За указом проклятого Редрика, придворного мага Оуельфов, тебе викрали, перенесли через Грань i поселили в цьому жагучому свiтi… i ти вирiс, будучи переконаним, що тут твое мiсце! Однак – слава Зубатим Скелям – я знайшов тебе!

Вiктор Андрiйович удруге довiв каву до кипiння. Хотiлося кашляти: десь в аптечцi зберiгся лазолван.

– …Оуельф переконаний, що ти загинув – iнакше я не наважився б пiдiйти так близько до Чорноi Твердi! Як тiльки ти станеш на чолi нашого вiйська… О, як завиють вороги! О, як завие сам Оуельф, коли його, закутого в ланцюги, приведуть у пiдземелля на катування.

Старий солодко закотив очi. Вiктор Андрiйович намазав булку оселедцевим маслом, а на шматочок чорного хлiба поклав шинку. У каву поклав пiвложки цукру та пiгулку цукрозамiнника.