Сліпий василіск

Слiпий василiск

Марина та Сергiй Дяченко

Свiти Марини та Сергiя Дяченкiв

«В якiй тiснiй шкарлупинi я живу – затурканий моiми жалюгiдними п’ятьма почуттями, гордий своiм темним розумом, своею безпорадною iнтуiцiею!» – вигукуе один з героiв Марини та Сергiя Дяченкiв, пiзнавши iншу реальнiсть.

Казковi персонажi, з людськими емоцiями i проблемами, буденнiсть, що несподiвано повертаеться магiчним боком, Мiсто, яке мае розум i особистiсть, – це не тiльки захоплюючi сюжети, а й пожива для роздумiв. Саме це й вiдрiзняе прозу Дяченкiв вiд iнших, – фiлософський змiст, одвiчнi питання, на якi, можливо, немае вiдповiдi, але якi повинна поставити собi кожна людина…

У збiрку вiйшли повiстi та оповiдання «Пiдземний вiтер», «Трон», «Тiна-Делла», «Суддя», «Слiпий Василiск», «Фенiкс», «Казка про Золотого Пiвника», «Хуррем, або Усмiхнена» та iншi.

Марина та Сергiй Дяченки

Слiпий василiск

Серiя «Свiти Марини та Сергiя Дяченкiв» заснована у 2017 роцi

Переклад з росiйськоi Ірини Алексеевоi

Ілюстрацii Юрiя Нiкiтiна

Художник-оформлювач Наталя Галавур

© І.

Алексеева, переклад украiнською, 2019

© Ю. Нiкiтiн, iлюстрацii, 2019

© Н. Галавур, художне оформлення, 2019

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2017

Вiзит до педiатра[1 - © Марина та Сергiй Дяченки, 2002]

Вiктор Андрiйович оперував щосереди

Учора була саме середа, i заважка. Операцiя тривала декiлька годин; Вiктор Андрiйович прийшов додому безсилий, повечеряв, випив чарку коньяку i лiг спати.

Чи то коньяк був неякiсний, чи то вечеря занадто важка, але наснилася знову якась нiсенiтниця – неначе вiн сидить на височенному незручному тронi, а трон стоiть на спинi летючого ящура, а навкруги повнiсiнько бородатих людей у незграбних жовтих шоломах…

Увi снi йому хотiлося кашляти. Схоже, учора вiн устиг застудитися.

Уранцi, коли Вiктор Андрiйович увiйшов до кухнi, щоб закип’ятити чайник, старий був уже тут. Сидiв у крiслi, хворобливо примружившись, ухопившись правою рукою за лiве плече; iз плеча стирчав хвiст стрiли з рудуватим оперенням.

– Як ви сюди потрапили? – утомлено запитав Вiктор Андрiйович.

– Вiтаю тебе, народженого для подвигiв, – хрипко мовив старий.

Подiл його довгоi, розшитоi бiсером халамиди був заплямований пiдсохлою багнюкою i трiшки кров’ю. Чоботи з кривими шпорами встигли добре натоптати – i в кухнi, i в коридорi, однак бiля вхiдних дверей слiдiв глини не було.

Вiктор Андрiйович повернувся до чайника, що вже закипiв.