Сонячне коло

Зараз вона холодно попрощаеться й пiде. От i все.

– Зачекайте трохи, – пiдвищивши голос, вiдповiла вона.

– Але…

– Зачекайте! – повторила вона владно.

Ольвiн знову подивився на неi. Ірiс Май думала про свое, розглядала щiлинисту дерев’яну стелю i черепашки на столi. Пауза затягувалася.

– З духовими у вас не виходить, – сказала вона задумливо. – При тому, що технiка майстерна. Ви не пробували струннi?

– У мене дуже короткi пальцi.

Вона встала, перетнула кiмнату, зупинилася навпроти:

– Покажiть.

Вiн розчепiрив п’ятiрню.

– Звичайнi пальцi. Вам пiшла б мандолiна. Навчiться грати тремоло, це цiлком у вашому характерi…

Здаеться, вона iронiзувала.

– Я пробував, у мене не вийшло, – сказав вiн iз важким серцем.

– Пробували? – ii бузковi очi трохи потемнiли. – Можливо, залишилися записи?

– Нi, – вiдповiв вiн твердо.

Вона зсунула брови:

– Просто не хочете менi показувати, чи не так?

– Не хочу.

– Не довiряете?

Вiн мовчав.

– Ну гаразд, – вона зiщулилася, нiби вiд холоду.

Вiн ступив до виходу й обернувся через плече:

– Це довгий запис.

– Ви ж продали менi всi своi черепашки, – сказала вона прохолодно. – Я послухаю на дозвiллi.

– А цей не продав.

– Он як?

Вiн зцiпив зуби. Пiдчепив лезом ножа дошку в кутку, вийняв зi схованки черепашку, тьмяну зовнi, з чорним глянцевим гирлом:

– Не продаеться.

Вона глузливо посмiхнулась – i прийняла черепашку з його рук.

* * *

Коли пролунали першi такти, iй захотiлося забрати черепашку вiд вуха i висмiяти його… Або дати ляпаса. Нiхто не смiе перегравати «Пори року» Ірiс Май!

Але вона слухала далi. Й далi. І ще. Вiн вiдкривав для неi те, що вона побачила колись i забула. Захопившись, вiв мелодiю вбiк, можливо, в пагорби, залитi квiтами, але щоразу дбайливо повертав на мiсце.

Десь тарабанили в дверi, Алекс благав вiдiмкнути, вона кричала, не вiднiмаючи черепашки вiд вуха, щоб ii чекали.

Пiр року, як вiдомо, п’ять. Зима, весна, лiто, осiнь i тлiн – час мiж осiнню та зимою, коли старе життя закiнчено, а нове ще не настало. Ірiс слухала музику тепла i спiвчуття, надii й радостi, задоволення i спокою, музику невиразноi тривоги – i музику смертi з надiею на воскресiння. Вона слухала iз заплющеними очима. Слухала, кусаючи губи.