Сонячне коло

 – Ага, принц Мiло був поганим володарем! І ти прибрав його, рятуючи iмперiю! А тепер заради порятунку батькiвщини iмператор мусить зникнути! Вiн останнiй у роду, на ньому перерветься династiя! Кiнець iмператора – кiнець регентства, кiнець регента i його диктатури!

Вони вiдводили погляд. Нiчого, подумала вона з раптовою надiею. Я зародила в них сумнiви. Я пiдштовхнула до дii, i моя справа не пропаде. Чим яскравiшою буде моя кара, тим краще.

– Я готова йти в казан, Ерно Безокий, – вона вимовила вголос кличку, яку вiн ненавидiв.

– Тодi бери, – вiн простягнув iй черепашку на долонi.

Вони зустрiлись очима.

Давним-давно, багато життiв тому, вона цiлувала недосвiдченого хлопчиська, а вiн не знав, як правильно цiлуватися.

* * *

– Знаете, Ольвiне… крик медузи не легенда, вiн iснуе насправдi.

Грати iхнiх камер були роздiленi вузьким коридором. Якби не Ольвiн – Ірiс би тут збожеволiла.

– Технiчно це неможливо.

– Що неможливо технiчно? Величезнiй медузi перетворитися на дiвчину?!

– Записати у черепашку цей крик.

Уявiть, ви налагоджуете резонатор, нагрiваете розчин, додаете солi… Даете початок запису, камертоном. Медуза кричить, i… пояснiть: хто потiм помiстить кристал у черепашку? Якщо ви вже померли?

– Не знаю, – зiзналась Ірiс.

Вони втратили лiк дня i ночi. Їсти iм давали часто, багато, приносили сир, хлiб, масло, овочi, але у Ірiс зовсiм пропав апетит. Ольвiн iв: життя, схоже, не балувало його рiзносолами.

– Ольвiне?!

– Я тут…

Вона пiднялася навшпиньки i простягнула руки крiзь грати.

Вiн зробив те ж саме. У центрi коридора, над кам’яним жолобом, над смердючими калюжами iхнi руки торкнулися, дотяглися, вчепились одна в одну.

– Вони вас випустять, – сказала Ірiс. – Усiм зрозумiло, що ви нi при чому. Я… доб’юсь, я вимагатиму, щоб вас випустили!

Грати впивалися в плечi та груди.

– Дякую, – сказав Ольвiн. – Але й так усе… непогано виходить. Сонце спалюе квiти, але вони мали мужнiсть пробитися. Вони пам’ятають, як цвiсти.

Я пам’ятаю, як уперше вас побачив… Менi не страшна будь-яка страта. А ви – ви не бiйтеся! Вас вони, звичайно, вiдпустять, ви ж iз континенту, за вас заступляться. Вони не зважаться вас зачепити.

– Тодi, – сказала Ірiс, – вони просто зобов’язанi випустити нас обох. Ми поiдемо… тут вам робити нiчого. Я познайомлю вас iз сестрою… i з племiнниками. Ми зiграемо дуетом, зробимо запис…

Його крижанi пальцi почали зiгрiватися в ii руках.