Сонячне коло

Це що ж, вони возитимуть ii колами, поки кат як слiд закип’ятить казан?!

– Та швидше вже! – вона вдарила кулаками в стiнку. – Скiльки можна?!

Карета котила щодуху. Скрипiли ресори. Гуркiт каменiв пiд колесами змiнився шурхотом пiску. Ще через вiчнiсть карета уповiльнила хiд: Ірiс осiла на пiдлогу.

Вiдчинилися дверцята. Зовнi не було нi площi, нi натовпу, а тiльки маленька бухта серед скель. Дув вiтер iз моря, шелестiли хвилi, було зовсiм свiтло. Бiля причалу стояв човен.

На кормi горою височiв багаж. Поруч сидiв Ольвiн – Ірiс протерла очi.

Човен небезпечно захитався – Ольвiн схопився, побачивши Ірiс. Ймовiрно, думка про передсмертне видiння прийшла йому теж. Вiн рвонувся до неi, але човняр, масивний i кремезний, опустив йому руку на плече й змусив сiсти.

Тюремна карета викотилася з бухти, за нею пiшли стражники. Залишилися вражений Ольвiн у човнi, Ірiс, незворушний човняр i лорд-регент – вiн стояв на краю причалу, дивлячись на морський горизонт.

– Ваша сестра та ii дiти здоровi. Повернулися додому.

Ірiс заплющила очi. Хвилi розбивались об палi причалу. Раз, два, три…

– Вас iз Ольвiном вiдвезуть у порт i посадять на корабель. У човнi багаж. У гаманцi плата за уроки. В ящику черепашки, у футлярi сопiлка. Що-небудь iще?

Вона мовчала.

– Ірiс, ви мене чуете?

– Дивно, – сказала вона. – Ви вимовляете мое iм’я… правильно. Тiльки ви… i Ольвiн.

– Чесно кажучи, – сказав вiн, помовчавши, – я волiв би зустрiтися з вами за iнших обставин. В iншiй… реальностi. Шкода.

Вiн кивнув, вказуючи на човен:

– Вже час.

– Будь ласка, скажiть Ференцу, що я не померла.

– Навпаки. Нехай знае, що вас стратили.

– Це… немилосердно.

– Звiсно. Музика нiкого не робить милосердним, я помилявсь, i це на краще. Імперii потрiбен такий правитель – саме такий. Заради нашоi батькiвщини, заради Кам’яного Лiсу; вiн же у вас закохався, Ірiс. І вiн вами пожертвував.

– Та щоб ти здох.

– Прийнято. Але не завтра. Вiн дуже молодий, його треба багато чого навчити.

Вона зробила крок i оступилася. Вiн моментально опинився поруч. Зловив i не дозволив упасти. Пiдтримав i повiв до човна:

– Із руiн постануть новi мiста. На вулицi вийдуть гiднi щасливi люди. Кам’яний Лiс процвiтатиме, тому що для iмператора обов’язок вищий за кохання. Я хотiв для нього iншоi долi… але обов’язок вищий.