Стократ

Потiм усе-таки пiдiйшов, перелазячи через корiння. У глибинi залiзноi пiчки ховався сувiй, схожий на прадавню карту.

Стократ, затамувавши дух, запхав руку туди, всередину. Витяг сувiй i розгорнув його на колiнi.

Це зовсiм не була карта, хоча обриси тканини повторювали абрис Населеного Свiту. Це був малюнок, точнiше, низка малюнкiв i знакiв.

Послання.

У своiх мандрах вiн навчився не тiльки читати по губах, не тiльки розумiти чужi мови. Вiн легко мiг зiбрати з осколкiв розбиту вазу, глечик чи статую, вiн розпiзнавав сенс у всьому, де бачив найменший зв’язок.

Подарунок, говорили знаки, схожi на крихiтнi дитячi малюнки. Свiт. Життя. Подих. Пам’ятайте – ваш свiт смертний, але…

Стократ не зумiв дочитати: сувiй розпався порохом у нього на колiнах, i вiдновити послання з пороху не зумiв би найметкiший розум. Стократ довго сидiв на поваленiй соснi, непорушно, замружившись: йому здалося, що вiн щойно втратив щось дуже важливе.

* * *

Свiтла у верхньому вiконцi не було.

Щойно побачивши будинок здалеку, Стократ зрозумiв, що справи кепськi, й побiг.

Хвiртка стояла навстiж. Стократ вихопив меча.

…Навiть не розбiйник, навiть не браконьер. Прищавий юначок, грабiжник-початкiвець гарячково скидав у мiшок усе, що бачив, – посуд, вишитi скатертини, статуетки, вмiст скриньок. Вiн пiшов на справу вперше – дуже потрiбнi були грошi…

Стократ зупинився у дверях. Вiн нiяк не мiг повiрити.

Через мить парубiйко помiтив його й позадкував, випускаючи мiшок.

– Ти… бери, добре? Ти чого? Забирай половину… забирай усе, добре?

За поясом у нього стирчав кинджал, погано вiдтертий вiд свiжоi кровi. Стократ мовчав.

– Забирай! – хлопець вiдступав до вiкна. – А що?

– Де вона? – запитав Стократ.

– Вона на мене напала! Вона напала, у неi нiж…

Хлопець замовк назавжди. З горла його не вирвався навiть хрип; вiн упав на свiй мiшок, заливаючи кров’ю монети, дрiбнички й мiдну фiгурку журавля з позолоченим дзьобом.

Стократ стяг зубами рукавички. Витер лезо об куртку вбитого. Сховав у пiхви не дивлячись.

Пiшов нагору, понад усе бажаючи не пiднiматися туди нiколи. Повернутися й пiти, i все забути.

Мертва вдова лежала коло лiжка.

Жива дiвчинка, закутана в ковдру, спала в запiчку труби вiд печi. Вона не прокинулася, коли прийшов убивця. Вона не розплющила очей, коли повернувся Стократ.

Вiн узяв ii на руки й довго тримав, слухаючи, як вона дихае. І як б’еться ii серце.