Стократ

 – Я розгубилась… Але вона лежала прямо на землi… Вона хвора? Це заразне? Що з нею? Ти знаеш?

– Де ти ii знайшла? – безнадiйно запитав Стократ, дивлячись, як жiнка намагаеться втiшити дитину ганчiркою з жованим хлiбом. Дiвчинка не хотiла це iсти i, певно, не могла. – Слухай, де можна знайти годувальницю?

* * *

Вiн розрiзняв сторони свiту просто й природно, як верх i низ, йому не потрiбнi були нi сонце, нi зiрки. Вдова, за ii словами, знайшла дiвчинку в лiсi – занадто далеко вiд людських поселень.

Може, злi люди викрали ii, а потiм покинули? Навiщо викрали, навiщо покинули, прирiкаючи на смерть? Стократ не вiрив у безпричинну людську злiсть – тiльки у вигоду й свавiлля.

Та ще в боягузтво.

Ласа до любовних утiх дiвиця сховала в лiсi свою ганьбу? А навiщо було йти далеко – поклала б коло дороги, i совiсть, може, не так би гризла, бо перехожi не дадуть дитинi пропасти…

Вiн iшов через неходжений лiс – туди, де, за вдовиними словами, вона знайшла дитину.

– Там було щось? Записка, пелюшка?

– Там… було.

– Що?

– Подивися сам.

– Ти це там i залишила?!

– Подивися сам…

Голодна дiвчинка плакала, не даючи жiнцi спати, не даючи Стократовi спокiйно думати. Удова пообiцяла знайти годувальницю в найближчому селi. Але тiльки коли Стократ повернеться.

Свiт, думав Стократ, згадуючи голi п’яти, що стирчать з-пiд ковдри. Хто назвав тебе – Свiт?

І що змiниться, якщо назвати тебе iнакше? Роз, наприклад. Чи Пампушка. Чи…

Вiн зупинився.

Ось те мiсце, про яке говорила вдова.

Глибокий мох, i на ньому чи то пух, чи то вата. Жiнка казала: я знайшла ii в тонкiй ганчiрцi, яка потiм розповзлася по нитцi. І ще там був пух. Звiдки? Не знаю. Наче розпатрали дорогу перину i найтоншим пухом укрили землю й мохи. Краще б гаманець залишили з кiлькома монетами, безсердечнi негiдники.

Стократ оглянувся. Дивно, що перша на дитину наткнулася вдова, а не вовчиця. Чи вовки тут були? Трохи далi, на схилi, можна помiтити на пiску слiди вовчих лап…

Вiн принюхався.

У лiсi пахло горiлим. Не дуже свiжий запах, але й не дуже старий.

Багаття? Нi. Їдкий, нехороший присмак дивного диму. Звiдки?

Скоро вiн зрозумiв.

П’ять молодих сосен лежали зiрочкою – верхiвками в рiзнi боки. Бiля вивернутого корiння чорнiла сажею яма; на днi громадилося щось схоже на залiзну пiчку з вiдламаною трубою, з вирваною заслiнкою. Зсередини грубка була наповнена бiлим, ледь пiдгорiлим пухом.

Вiн не хотiв пiдходити близько.