Стократ

– Ми не можемо тут ночувати, – вперто повторила дiвчина. – Вони нас доженуть!

Гм, подумав здивований Стократ. Хто – «вони»?

Чоловiк подивився на дно свого кухля. Пограв жовнами; вiн був свiтловолосий, безбородий i прикидався суворим, але нiчого не вирiшував. Вирiшила дiвчина. А за неi вирiшив страх.

Браконьери в кутку блискали очима.

– Ходiмо, – ii губи ледь ворухнулися, Стократ радше вгадав, нiж прочитав це слово.

Чоловiк рiшуче пiдвiвся.

– Спасибi, хазяйко, – подякував вiн i поклав на стойку срiбну монету.

Стократ похитав головою: назвати служницю хазяйкою можна, звiсно, хоч i нерозумно. Але розплачуватися срiблом за два кухлi ледь теплоi води… Ця людина подорожуе вперше. Або вперше подорожуе без прислуги.

Знову вiдчинилися вхiднi дверi. Гойднулися вогники. Важке повiтря таверни сiпнулося, пропускаючи свiжiсть i холод, i знову зiмкнулося, i сморiд став ще дужчий. Дверi за подорожнiми захряснулись.

Служниця взяла монету зi стойки. Браконьери заворушилися, перезираючись.

Їх було п’ятеро, п’ятеро здоровенних молодих бикiв, що давно живуть пiд тiнню шибеницi. Браконьера ловлять, коли вiн чманiе од безкарностi, – а поки не втратить обережностi, браконьера в цих лiсах упiймати не можна.

Вони домовилися виждати, але нетерплячка взяла гору. Усього через кiлька хвилин пiдхопився наймолодший, потiм iншi теж повставали, грюкаючи лавами. Посмiюючись, почухуючись, рушили до дверей – старший залишив служницi ще одну срiбну монету. Одну монету за все, що п’ятеро випили й з’iли за вечiр.

Лiсоруби-п’яницi дрiмали, обiймаючи кухлi. Пiд закiптюженою стелею пливло басовите хропiння. У тавернi стало порожньо й мирно. Якраз пора пiднятися нагору, стягти мокрi чоботи й нарештi розлягтися в крiслi бiля камiна…

Полiчивши до ста, Стократ пiдвiвся i кивнув служницi:

– Я скоро вернуся.

* * *

Вiн пiшов пiшки. І правильно зробив; чуття небезпеки вiдмовило браконьерам аж так, що вони навiть не стали чекати, поки жертви заглибляться в лiс. За сто крокiв од частоколу, на галявинi серед сосен, дiвчина могла кричати до нестями – лiс шумiв, а вiконницi в тавернi були щiльно зачиненi.

Та й хто в цi непевнi днi ризикне стати мiж бандитом та його жертвою?

Супутник дiвчини нерухомо лежав на землi. Отак браконьери й стають розбiйниками – один убитий, другий, а далi нема iм лiку. Присадкуватий чолов’яга в гострiй шапцi чистив кишенi подорожнього, четверо iнших шукали любовi.

Дiвчина пручалася люто i вдало.