Стократ

– Ти менi не вiриш? – не образився, а радше здивувався хлопець. – Ти сам нiколи не бачив?

– Нi, – зiзнався Рiпка. І, помовчавши хвилину, додав: – Хоч казки такi чув. Мовляв, зiрки розбиваються на небi й падають.

– Саме так, – хлопець дивився на Рiпку через багаття, очi в нього дивно блищали. – Думаю, якщо людей розпитати – багато розкажуть…

Порив вiтру налетiв з боку села. Спалахнув згаслий було вогонь, феерверком злетiли iскри. Рiпка боязко подивився на небо: хмари були чорнi-чорнiсiнькi.

Знову налетiв вiтер.

Подорожнi, що приготувалися до ночiвлi, квапливо розгортали нашмарованi запони чи шукали сховку пiд деревами на узлiссi. Спати не вийде, сумно подумав Рiпка; а продав би здобич, ночував би тепер у трактирi, солодко спав би пiд шелест дощу…

– Я пiду, – сказав хлопець.

– Куди?!

– Вперед. Просто себе.

– І… а хто ти такий? – раптом поцiкавився Рiпка.

Хлопець знову знизав плечима:

– Людина. Прозвали мене – Злий…

– Не схожий на злого, – визнав Рiпка.

– Це ти в притулку мене не бачив… Ну та нехай, прощавай.

І поглядай на небо – зiрки б’ються, це я тобi точно кажу!

Вiн закинув за спину свiй згорток. Там точно меч, подумав Рiпка. Це ж треба, хлопчисько, отак ходить i не боiться…

– Агов!

Рiпка озирнувся.

Пройда власною персоною щирив щербатi зуби. Одне око в нього спухло й прикрилося бузковою повiкою, зате друге дивилося весело.

– Стоiть пеньок, на пеньку мiшок, – заговорив скоромовкою, посмiхаючись i дивлячись кудись убiк, – зелений, бордовий, на все готовий…

– Де ж тебе носило?!

– Так я вже годину сиджу й чекаю, поки ти тут зi шмаркачем… Принiс?

* * *

Через пiвгодини вшкварив дощ.

Рiпка зустрiв його з порожнiм легким мiшком, з полегкiстю на серцi й приемною вагою в гаманцi.

Ну от, усе стало добре. А було так погано. А тепер – чудово. Залишилося тiльки прибитися куди-небудь на нiч, до теплого вогню й м’якоi перини, обсохнути, виспатися та й податися далi, нiкого бiльше не боячись.

Коневi передалась його весела впевненiсть, i вiн досить бадьоро рушив по дорозi, хоч вона й стрiмко розкисала.

Ще через пiвгодини крiзь запах мокрого лiсу пробилося димне повiтря житла, попереду з’явився лiхтар, почеплений на воротях, i прямо коло ворiт придорожнього трактиру Рiпка побачив хлопця зi згортком за плечима.

Хлопець проминав трактир, явно маючи намiр заглибитися далi в лiс, а дощ тим часом перiщив не вщухаючи, намiрившись лити до ранку. Згорток змок.