Стократ

Рiпка нiколи ранiше не бачив таких облич у хлопцiв.

Не чекаючи вiдповiдi, пiдлiток пiдiйшов до випалини при дорозi й швидко, звично, спритно навiть, як на досвiдченого мандрiвника, приготував, розклав i роздмухав маленьке багаття. Трiсочки для розпалювання, дрiбний хмиз i навiть полiна були в нього заготовленi заздалегiдь.

Риба лежала на дбайливо пiдстеленому лопуховi.

– Хлопче, це ж браконьерство, – ризикнув сказати Рiпка. – Якщо ти ii вловив у громадськiй рiчцi без лiцензii…

– Вловив чи купив на ярмарку, – хлопець байдуже знизав плечима.

 – Купувати без лiцензii можна?

Рiпка вiдзначив про себе, що хлопець анiтрохи не боiться людей. Нi громада, нi влада, нi вартовi не здаються йому проблемою – хлопчисько спокiйно й упевнено пояснить свое право хоч егеревi, хоч самому князевi, i, що дивно, егер i князь визнають за ним це право…

Рибалка тим часом готував собi вечерю. Рiпка помiтив, що один бiк у рибини дiрявий – наче ii не вивудили чи вловили мережею, а штрикнули чимось схожим на острогу… чи навiть на клинок.

Погляд його перемiстився на довгий згорток, який хлопець носив за спиною, а тепер зняв i поклав на витоптану траву коло багаття.

Риба, вичищена й нанизана на прутик, впустила на вугiлля першу краплю жиру. У Рiпки спазмом перехопило горло.

– Невдалий день? – спитав хлопець, не дивлячись на нього.

– Та наче, – зiзнався Рiпка.

– Їсти будеш?

– Хотiв би, – сказав Рiпка. – Але нема чим розплатитися.

– Та i я за неi не платив, – хлопець пiдняв лице, освiтлене знизу вугiллям, i раптом усмiхнувся.

 – Отож iж, тiльки хай ще трохи пропечеться… Чого ти боiшся?

– Я? – Рiпка здригнувся.

– Ага. Сидиш над своiм мiшком i боiшся, боiшся… Що там у тебе?

Рiпка посмутнiв.

– Не мое дiло, – миттю вiдгукнувся хлопець. – На, бери собi хвоста, а я голову люблю.

Вiн розрiзав рибину рiвно навпiл, собi взяв голову, Рiпцi простяг хвоста. Риба сичала, стiкаючи жиром, i на кiлька хвилин Рiпка забув свою бiду – тiльки дмухав, жував, знову дмухав, випльовував кiстки, обсмоктував хребет, облизував пальцi…

Але риба закiнчилася.

Залишився один тiльки обгорiлий хвiст.

– Дякую, – Рiпка згадав про пристойнiсть.

– На здоров’я, – хлопець потягнувся.

Було вже поночi. Вози на дорозi з’являлися дедалi рiдше, люди при багаттях укладалися спати. Трiснуло вугiлля у вогнi, посипалися в небо iскри.

– Учора я бачив бiйку зiрок на небi, – сказав хлопець.

Рiпка обережно гмикнув.