Стократ

Вiн вихопив меча всього на кiлька митей пiзнiше, нiж два його товаришi, але встиг опанувати лють до того, як ударив. Молодий i похмурий хрипiли, наскакуючи одне на одного, збираючись убити, але нiяк не знаходячи щiлин в оборонi; iхнiй проводир укинув меча в пiхви, схопив два дубовi стiльцi й одночасно опустив на голови бiйцiв.

Вони повалилися злагоджено, наче довго тренували цей маневр. Один стiлець розколовся, другий витримав.

Рiпка обмер, неприемно вражений. Через шинквас вискочив хазяiн заiжджого двору – борода дибки.

– Тут маг! – з-пiд окулярiв у хазяiна вп’ялися скаженi блакитнi очi. – Тут, у цю секунду, чаклували на смертельну сутичку!

Якби проводир варти навмисне захотiв пiдхльоснути панiку – вiн не дiбрав би точнiших слiв. Люди завили на всi голоси й, давлячи одне одного, кинулися до дверей. Рiпка, трясучись, запхнув тканину якнайглибше в мiшок; хлопець на кличку Злий незворушно поставив на лаву два паруючi кухлi.

З цiкавiстю подивився на Рiпку.

* * *

– Вони пiдiйдуть од сонця, вийдуть на орбiту над океаном i спустяться на розрахункове мiсце, точно слiдами човника.

– Скасовуйте операцiю.

– Що?!

– Це смiшно. Вони не мають часу на адаптацiю. Як вони шукатимуть – розпитуватимуть мiсцевих?!

– У нас е розшифровка мови iз зонда. Мовна модель розрахована, тому вони справдi… можуть звернутися до мiсцевих.

– Скасовуйте операцiю.

– Ви так легко вiдмовляетеся вiд надii?

Тiнь ночi наповзала на единий материк Мерехтливоi.

– Я не знаю, що робити, – сказав капiтан. – Не знаю.

* * *

Злому подобалося знаходити зв’язок предметiв i явищ. Що сталося? Вартовi вели мирну бесiду i враз кинулися одне на одного зi зброею, з вiдвертим намiром убити. Може, iм пiдсипали чогось у питво?

Але навiщо?

Дверi в кухню були вiдчиненi. Злий побачив, як двое хлопчикiв, що допомагали чистити рiпу, раптом наскочили одне на одного з ножами. Хазяйський син, здоровенний парубок рокiв двадцяти, схопив iх за шкiрки й розборонив – але вони все поривалися битися, не зважаючи нi на чужу, нi на власну кров.

Дивлячись на них, Злий вiдчув на мить бажання витягти меча й кинутись на кожного, в чиiх руках сталь. Хоч на провiдника варти, хоч на кухарчука. Якби меч був при ньому – мабуть, i не стримався б. Але меч лежав, сповитий, пiд лавою коло вiкна, i Злий устиг погасити в собi чужу волю.

– Тут маг! – прокричав начальник патруля.