Стократ

Дехто, звiсно, говоритиме, що злостивий маг зачарував заступникiв – але вiритимуть тому, хто розповiсть правду: «заступники» напилися в трактирi, оголили мечi, налякали людей i трохи не повбивали одне одного.

Рiпка почувався чудово. Страх, що охопив його вiд погляду з-пiд окулярiв, був iнший, нiж страх на ярмарку. Другий був страхом блохи, незначного створiння, зачепленого подихом влади. Перший – шляхетним страхом бунтiвника за мить до загибелi. І цей гiдний страх вимив з Рiпчиноi душi слiди блошиного жалюгiдного жаху.

А потiм, коли «заступники» подалися доганяти примару – то й страху не стало. Рiпка, ще кiлька годин тому невдаха й боягуз, подивився на себе iншими очима.

Маг, казали вони. Це про нього, про Рiпку. Нехай уся його магiя в клаптi тканини та ще в деяких брязкальцях – вiн маг, i про нього складатимуть пiснi. Рiпка мружився, вiдчуваючи, як почуття значущостi розпирае його зсередини, грiе живiт i наповнюе горло.

На гостинному дворi все стихло. Перев’язали ганчiрками кухарчукiв.

Попрощалися з тими, хто iхав, постелили тим, хто ризикнув залишитися на нiч, i в просторiй обiднiй залi почулося хропiння: кiмнат на другому поверсi було мало, i подорожнi, якщо вони не були знiженими дамами чи дуже багатими купцями, ночували по-простому, на пiдлозi.

Рiпка лежав, обнявши свiй схудлий мiшок, а поруч, на вiдстанi руки, лежав хлопець i обiймав меча. І нiхто в цiлому дворi не знав, що то в нього за меч. А може, i в свiтi.

Дощ ущух. За вiкном свiтало.

Рiпка нечутно встав i пiшов до дверей – нiби до вiтру.

Вирушаючи на ярмарок, вiн улаштував тимчасову схованку неподалiк роздорiжжя, за пiвгодини iзди вiд гостинного двору.

* * *

– У вас буде мало часу. Кiлька мiсцевих днiв.

– Так, капiтане.

– Доведеться вступити в контакт з аборигенами. Текст вiдпрацьовано лiнгвiстом i психологом. Вам доведеться вiдтворити його самостiйно, дослiвно, включаючи iнтонацii.

– Так.

– Знайдiть торговельний майдан або велике житлове примiщення. Текст приблизно такий: «Обiцяю велику нагороду всякому, хто вкаже дитину чоловiчоi статi, яка з’явилася шiстнадцять обертiв навколо свiтила тому, без батькiв, у розбитому небесному приладi».

– Я надiюсь, капiтане, що текст вивiрений i збалансований.

– Це найкраще, що ми могли зробити. Ще: в очах аборигенiв ви не повиннi здаватися слабкими чи нерiшучими. Якщо вони вiдмовляться вiдповiдати – продемонструйте iм силу.

– Так, капiтане.

* * *

– Продай менi свого меча.