Стократ

До ранку добралися до «Чорного вуха», маленькоi таверни на другому краю лiсу. Тут було чистiше й тiснiше, нiж у «Сiрiй шапцi». Стократ пояснив хазяйцi, Роз, що пiдiбрав подорожнiх у лiсi – iх до нитки пограбували й трохи не вбили розбiйники.

Залишивши подорожнiх на хазяйчин догляд, вiн вийшов прогулятися. Лiс навколо «Вуха» був спокiйний, сороки не трiскотiли, битий шлях порiс травою; двоцвiт знайшовся зразу – коло струмка. За «вовчою подушкою» довелося походити. Вертаючись, вiн розтирав зелень долонями, тож на порiг готелю ступив огорнутий рiзким трав’яним запахом.

– Хазяйко! Глечик, ложку, окрiп!

Чоловiк – Стократ про себе називав його Правила Пристойностi – уже лежав на перинi в горiшнiй кiмнатi, голова його була перев’язана. Дiвчина сидiла на краю лiжка, як була, у мокрому Сократовому плащi, i, сидячи, дрiмала; коли Стократ зайшов, одчинивши ногою дверi, – в руках у нього був глечик iз завареною травою, – вона прокинулась i схопилася.

Вiн поставив глечик на стiл. Лизнув долоню, забруднену соком, скривився:

– Дуже гiрке. Пити обов’язково.

Мало хто мiг опиратися, коли вiн говорив таким тоном, але дiвчина спробувала:

– Я нiчого не хочу… Просто дайте нам спокiй…

Вiн хлюпнув з глечика в кухоль, наповнив до половини.

«Дайте нам спокiй», це ж треба. Мабуть, ще й читати вмiе.

Вiн простяг дiвчинi кухоль, i вона взяла. І випила пiд його поглядом – хоч з першого ковтка в неi очi на лоба полiзли.

Вiн замкнув дверi на засув. У кiмнатi було тепло – внизу топилася груба, комин виступав зi стiни масивною цегельною колоною. За вiкном ледь сiрiв пiзнiй похмурий свiтанок.

Стократ запалив усi свiчки, якi знайшов у глибокiй дубовiй шафi. Кивнув дiвчинi:

– Знiмай з себе все.

Вона вагалася секунду. Потiм сiпнула головою – й дуже красномовно почала роздягатися.

Кожним рухом вона говорила: можеш робити, що хочеш. Але принизити мене не зумiеш. Тобi не пiд силу мене принизити. Ти тiльки сам забруднишся, я вища за будь-якi твоi бруднi намiри. Поранений на лiжку заплющив очi – вiн, навпаки, вважав себе вразливим i винуватим. Вiн волiв би вмерти вiд розбiйницького ножа, аби не лежати при цiй сценi безпорадним свiдком.

Стократ утомився вiд беззвучного пафосу, яким насичували кiмнату цi двое.