Страта

І прутикiв на вершинi пагорба не знайти без прожектора…

Крiзь загратоване вiконце машини вона мигцем побачила мiсто. Абсолютно звичне. Абсолютно таке саме, як ТАМ…

Вона думала, що не засне, – але варто було ii головi торкнутися пласкоi подушки, як свiт – i реальний, i змодельований – перестав iснувати. Обернувся сновидiнням.

У сновидiннi був Анджей, але за межею видимостi. Спотикаючись, сердячись, усе бiльше заплутуючись, вона шукала його i кликала – але вiн знущально вислизав, залишаючи тiльки лиху пам’ять по собi, чужий запах, тривожне коливання повiтря…

І в той же час вiн був.

* * *

Кабiнет слiдчого був схожий на тисячi iнших кабiнетiв.

– Панi Хмiль, ви можете вимагати присутностi адвоката… У вас е адвокат?

– Навiщо? – запитала вона пiсля паузи.

– Тому що закон передбачае наявнiсть адвоката, – слiдчий, по-хлоп’ячому кирпатий, не зводив iз неi неприемного, прискiпливого погляду. – Не знаю, хто б узявся захищати вас, панi Хмiль, але… за наявностi певноi кiлькостi грошей…

Вiн вичiкувально замовк.

– А навiщо… в чому мене… власне, звинувачують?

Минуло ось уже двадцять двi години, як вона увiйшла «в тканину моделi». Реального часу – двi з гаком години. Ймовiрно, експерти п’ють каву, а пан Петер не знае, що й думати…

Слiдчий насупив брови:

– Скажiть, будь ласка, панi Хмiль… Де ви провели останнi десять мiсяцiв? Приблизно з десятого грудня?

Вона мовчала. Вона сидить тут i все глибше вплутуеться в цю маячню, в той час як на пагорбi чекае ii дорога ДОДОМУ…

– Панi Хмiль, ви згадали?

– У вiдрядженнi, – сказала вона глухо.

– Де? Рiч у тiм, що це дуже важливо… Хто вiдправив вас у вiдрядження? Адже iнститут не вiдправляв…

– Творче вiдрядження, – сказав вона вже твердiше. – Я письменниця…

Слiдчий кисло скривився:

– Я знаю… Здаеться, навiть щось читав… так, цiкаво, до певноi мiри… І все ж таки: де ви були? Хто вас там бачив? Чи не збереглись у вас, наприклад, квитки на поiзд? Вiзитки з готелiв?

– А в чому рiч? – тупо повторила Ірена.

Слiдчий зiтхнув:

– Рiч у тiм, що наш вiддiл веде справу про серiйного вбивцю. В районi за останнi два мiсяцi вбито трое дiтей – очевидно, однiею людиною… Схоже, не з корисливих мотивiв. І, ймовiрно, вбивця – жiнка.

– А до чого тут я? – запитала Ірена пiсля паузи.

Слiдчий подивився зовсiм уже похмуро. І поклав перед нею на стiл протокол, як з’ясувалось, – обшуку в ii будинку.