Темний Світ. Рівновага

* * *

Лiзин дзвiнок заскочив мене на пiвдорозi мiж корпусами:

– Ну що, ти з’ясувала? Це його дiвчина?

– Не знаю, я не встигла…

– Ну то поквапся! Якщо вона добре присмокталася, то через кiлька годин вiд хлопця будуть рiжки та нiжки…

– А ти не можеш менi допомогти? Ти або Гриша…

У трубцi вже лунали короткi гудки. Я подумала: ну, за одну пару з Мiшею нiчого не станеться, i притьма вбiгла в спорткомплекс.

Тренеровi крики чулися вже в роздягальнi. Обожнюю цей принцип зi шкiльних часiв: за тих, кого немае в класi, влiтае тим хорошим дiтям, якi з’явилися.

– Я вам улаштую! – трубним гласом ревiв тренер. – Я в деканат пiду! Де Лебедева? Де Свиридова? Де ця, як ii… де половина групи, я вас питаю?!

Присiдаючи, пiдкрадаючись i застосовуючи стелс-технологii, я примудрилася пристроiтися в шеренгу. Чи треба говорити, що гумова шапочка в мене з’iхала на одне вухо, окуляри телiпалися на шиi, а шльопанцi я взагалi несла в руках.

– Лебедева тут! – вiдважно крикнула Настя.

Тренер якийсь час розглядав мене, погойдуючись, наче кобра на хвостi перед атакою.

– Добре, – сказав нарештi, – востанне Лебедеву з ганебного списку викреслюемо… Працювати! Усiм у воду!

Я стрибнула з бортика, не чекаючи своеi черги на драбинi.

* * *

Свiти iснують поряд – звичайний i той, що за межею. Це iнтуiтивно зрозумiло всiм, це прекрасно знають дiти й деякi дорослi, про це написано тисячi книжок. Хтось бачить iнший свiт скупченням кошмарiв пiд тонким льодом, який от-от проломиться. Хтось – чарiвною краiною, де крiм чудовиськ живуть чудеса.

Хтось боiться зазирнути в прочинене вiконце, хтось усе життя чекае бiля замкнених дверей. А менi досить затиснути в долонi свiй амулет iз зображенням ока.

Я пiрнула глибше, метрiв на три, i, потихеньку випускаючи повiтря з нiздрiв, стисла кулон. Затремтiла вода; я побачила силуети дивних iстот – чи то риб, чи то медуз, занадто великих для простого людського басейну, вони з’явилися й одразу зникли, як цукор. Поруч покрикував тренер, хлюпались у водi моi однокурсницi, шльопали ноги по бортику, здiймалися бульбашки…

І раптом мене захопило, як у жменю, i рiзко потягло вниз!

Менi вiсiм рокiв.

Я у крижанiй водi, мене тягне на чорне дно, повiтря не вистачае, перед очима ширяють кольоровi iскри, а дна досi немае, у цiй рiчцi немае дна, я тону, вмираю, провалююся в безодню, в пекло. Вiддаляеться свiтло, зникае надiя, ii не було й нема, я тону, я провалююсь, я…

Пальцi судомно вчепилися в бортик басейну.