Темний Світ. Рівновага

У цю хвилину маршрутка, за якою ми тяглися, зупинилась коло узбiччя, i з неi вийшли Мiша зi своею брюнеткою.

* * *

Пiпл iшов по слiду, як собака, не дуже при цьому напружуючись i, само собою, не водячи по землi носом. Тому ми могли вiдстати й не боятися, що нашi пiдопiчнi помiтять стеження.

Коло пiд’iзду дев’ятиповерхiвки вони зустрiли, очевидно, сусiдку. Їi ми спершу почули й тiльки потiм побачили.

– Я подзвонила хазяiновi вашоi квартири! – кричала лiтня жiнка. – А наступного разу подзвоню в мiлiцiю!

Мiша щось примирливо сказав, я розчула тiльки: «Тьотю Свето, ну чого ви…»

Жiнка пiдвищила голос:

– Безсовiснi! У чоловiка мiгрень, а вони музику врубають о сьомiй ранку!

Брюнетка ввiйшла в пiд’iзд, навiть не глянувши на засмучену сусiдку.

Я догадалася: це дiвчина врубае музику. Вона робить зарядку й робитиме, а сусiди можуть хоч об стiнку розбитися. Бiдний Мiша…

– Ця тiтка не Тiнь випадково? – запитала я Пiпла. Вiн хитнув головою.

Ми дочекались, поки обурена жiнка вiдiйде, i рушили до пiд’iзду.

На дверях був кодовий замок, Пiпл нахилився, нiби ненароком обнюхав кнопки й одразу набрав правильний номер. Усерединi, в пiд’iздi, було темно й вогкувато, менi на секунду згадалося пiдземелля з порталом.

Пiпл iшов, неквапливо пiднiмаючись сходами, iнодi зупиняючись, iнодi нахиляючись до дверей квартир.

– Немовля, хлопчик, штучне вигодовування. Пуделиха з тiчкою. Парфуми «Шанель», фальшивка, фу… А тут що?

Вiн зупинився, пiдiбравшись, як мисливський пес. Я завмерла, боячись йому завадити.

Пiпл видихнув i розслабився:

– Нiчого… Нiчого тут нема, нiякоi Тiнi, ми даремно сюди приiхали.

І пiшов сходами униз.

* * *

– Ти знаеш, у якiй вони квартирi?

Вiн подивився на вiкна:

– У сорок першiй.

– Тодi чому… ти… не можеш пiти до них i сказати всю правду? Ти ж бачив, цей хлопець… Мiша… вiн уже щось вiдчувае, з ним щось не так…

Пiпл промовчав. Я сама згадала: не далi як сьогоднi вранцi я сама намагалася застерегти Мiшу, i тепер вiн вважае мене в найкращому разi дурненькою.

– Ти сказав, що йому лишилося жити щонайбiльше добу…

Пiпл кивнув.

– А ми будемо дивитися й чекати?!

Вiддаляючись вiд пiд’iзду, вiн на ходу поманив мене за собою. Ми пройшли повз тiтку Свiтлану – Пiпл привiтно з нею привiтався.

– Тут така ситуацiя, – заговорив вiн, коли ми знову вийшли на вулицю. – Перед фiналом Тiнь зазвичай вилазить з укриття й пiдходить ближче до жертви. Якщо ми ii вистежимо, перш нiж вiн помре, – ми молодцi.