Темний Світ. Рівновага

Я починала нарештi нормально вчитися й нормально жити, окреслювались якiсь симпатii й дружби… Але влiтку ми переiжджали, i все починалося заново.

Закiнчивши школу, я поклялася почати нове життя й на ознаменування цього рiшення одна приiхала в Москву. На площi трьох вокзалiв, поки я крутила головою, шукаючи метро, з розрiзаного боку моеi чорноi дорожньоi сумки витягли гаманець з усiма грошима й паспортом, свiжим атестатом i результатами ЄДЕ, з рекомендацiйним листом пановi де Тревiлю… Брешу, рекомендацiйних листiв у мене зроду-вiку не було.

Обливаючись слiзьми, через три години я вiдшукала своi папери в смiттевому баку на однiй iз сусiднiх вулиць i була така щаслива, що жалiти грошей здавалось нiби аж непристойно.

З червоними очима, набряклим носом, брудна, пiтна, я довго не наважувалася ввiйти в храм науки, який був для мене символом недосяжного, прекрасного, створеного для iнших майбутнього. Вони проходили повз мене – впевненi у собi, високi, спортивнi, гарнi випускники найкращих московських шкiл.

Я стояла осторонь – безтолкова i взагалi середнячок. Так говорила моя перша вчителька ще в Петрозаводську: середнячок, але ретельна. Старанна, але безтолкова! Написати такий складний диктант – i пропустити м’який знак у словi «пальчик»!

Я, може, так i пiшла б, але дуже хотiлося пити. А там усерединi був кулер з безплатною водою. А грошей у мене лишилося сiм рублiв з копiйками.

І сталося диво: в мене прийняли документи й поселили в гуртожиток на абiтуру, тому що, крiм ЄДЕ, треба було складати ще iспити.

Поселили, до речi, в цю ж таки кiмнату, де ми тепер, на другому курсi, живемо з Настею. Кiмнатка чимось нагадуе менi нашу квартиру в Петрозаводську – може, тому, що я вважаю ii своiм домом?

* * *

Настя закип’ятила чайник, заварила фруктовий чай у пакетиках, пiдсунула чашку до мене:

– Лебедева… а як у тебе справи з наркотою?

Я захлинулася:

– Нiяк! Траву один раз курила, в школi на випускному! Спробувала – не сподобалось.

І все!

Настя замислено постукала ложкою об порцеляновий край:

– Якщо ти без усякоi хiмii такi глюки ловиш – ти ж знахiдка для пушера…

– Слухай, Насте, не смiшно. Людина вперше виiхала, i хоч би на автоматi, а це ж механiка, тут думаеш, як би не заглухнути, а вiн репетуе: не сповiльняйся…

– Хто репетуе? – Настя пiдняла акуратнi свiтлi брови.

– Інструктор!

– Лебедева, схаменись. Не було нiякого iнструктора. Ти не ходила нi на якi курси.