Варан

А хитрi рослини, ктотуси та шиполисти, сидять у вузеньких щiлинках, де не сховаеться й краплинка води. Голий берег; а варто початися сезону – вистрiлюють, мов з арбалета, м'ясистi зеленi пагони, розкриваються, наче парасольки, обростають листям, колючками, бiло-рожевими квiтками, вдягають берег у тiнь, i нi горнi, нi пiддонцi не можуть упiзнати свое Кругле Ікло. Бабки завбiльшки з добрячу сковорiдку кружляють над суцвiттями, над водою, над пiстрявими купальнями. Купальнi лiпляться до скелi й одна до одноi, не залишаючи вiльного мiсця: униз, пiд пiнну крайку прибою, ведуть дерев'янi сходи, мармуровi сходи, мотузянi драбинки, глинянi схiдцi; де-не-де насипають на глину дрiбнi камiнцi, або негострi мушлi, або пiсок.

Що робив би князь круглоiклiвський, якби не сезон? Якби з милостi природи суворий острiв не перетворювався упродовж трьох мiсяцiв на медове царство тепла й свiтла, насолоди й розкошiв? Слава Імператору та райдужним грошам його – море спокiйне, над ним ходять крилатi патрулi, i маетне шляхетство з усього вiдкритого свiту приiздить на Кругле Ікло, щоб зазнати щастя й залишити тут грошенята…

Варан сидiв на причальнiй дошцi.

На тiй самiй, добре знайомiй, на яку багато разiв насаджував батькiвський гвинт. Море похитувалося пiд босими ногами, майже сягаючи натруджених пiдошов. У морi вiдбивалися зiрки.

Сьогоднi ввечерi батько кричав на нього. Батько боявся, що всмiхнений вiдвiдач хоче забрати Варана до веселого дому, одного з небагатьох, що розцвiтали в сезон по всьому Іклу.

– Ти знаеш, як вiн про тебе розпитував? «Оцей гарненький»! Посмiй тiльки менi вiд харчевнi на крок вiдiйти…

– Вiн нiчого такого не хоче! У нього змiйси, цi… серпантери!

– Щоб вiдвести очi тобi, не тiльки змiйси – крилами будуть… Тiльки посмiй менi ще раз iз ним побалакати. Шкуру спушу до колiн… І мовчи!

Варан розумiв батька i тому навiть не ображався. Веселий дiм у пiддоннi – пострах; он у Торочкiв приманили дочку в минулий сезон – так i пропала дiвка.

Кажуть, лишилася служити якомусь горнi, а може, воякiв у мiжсезоння розважае…

Нема для Варана iншоi роботи. Майнула риб'ячим хвостом, i по всьому. Так завжди бувае – довгi мiсяцi ждеш сезону, а прийде вiн – i хочеться, щоб скорiше скiнчився. Несила. У вухах крик, дзенькiт посуду, п'янi спiви; очi злипаються. Усю нiч гуляв би, купався, пiрнав… Але сил не стало. Завтра на свiтанку вставати.

Порт не спав i вночi.