Варан

Моряки, майстри, кравчинi й пралi, торгiвцi, слуги – весь робiтний i гулящий народ, що звичайно роiться навколо грошовитих мандрiвникiв, хотiв попоiсти й випити, отож Варан мав крутитися, мов гвинт.

Як вiн крутився уже цiлий мiсяць.

Усi знають: хто не працюе в сезон, той у мiжсезоння мокне й голодуе. Але коли свiт довкола мiняеться так рiзко, людина, особливо молода, не може бути як колись. Найжадiбнiший скнара стае хоч трохи, але марнотратним, i найжилавiший трудар хоч трохи, – але таки лежебокою. Варана нудило вiд тарiлок i пiдносiв, йому хотiлося гуляти по скелях, стрибати в сине море з бiлих каменiв, гратися з рибами, рахувати ночами зiрки…

Батько й мати вiдкрили харчiвню в однiй з вуличок поблизу порту.

Змурували пiчку, натягнули накриття, розставили столи й стiльцi, випозиченi з чийогось «верхнього» дому (горнi, особливо незаможнi, теж хотiли заробити в сезон: здавали в найми будинки й житловi печери, переселялися в так званi лiтнi резиденцii, а насправдi в шатра й намети). Мiсце виявилося вдалим: столи в харчiвнi не порожнiли нiколи. Щодня цiни помалу росли, i це нiкого не лякало: на Кругле Ікло прибували все новi й новi гаманцi, готовi пролитися золотим дощем. Батько стояв коло пiчки, мати й Варан прислуговували, малеча торгувала витребеньками з мушель тут-таки, на крихiтному риночку. Хто працював у сезон – у мiжсезоння дорiвняеться до князя.

– Скiльки, ти сказав, тобi рокiв?

– Сiмнадцять.

– Плаваеш?

– Мов риба.

– Звiрiв боiшся?

– Нi… Яких звiрiв?

– Серпантер.

Бачив коли-небудь?

– А, змiйсiв… Бачив. Минулого сезону один хлопець дав покататися.

Мати коло шинквасу робила страшнi очi й подавала таемнi знаки. Вiдвiдач витягнув iз нагрудноi кишенi тонку замшеву хустинку. Промокнув кутики рота:

– Варан, значить, син Загора-Одноока… до речi, чому вiн одноокий, у нього наче обидва ока де треба?

– Прiзвисько.

– А-а… Сподiвайся, Варане, доброi роботи. Вiдповiдальноi. Менi абихто не годиться, я про тебе розпитаю серед тутешнiх пiддонцiв, розвiдаю… Добре, бiжи.

Згодом договоримо.

Поки Варан, обкладений лайкою, нагодував тих, хто заждався, притягнув пива новоприбулим i прибрав з опустiлих столiв, таемничого вiдвiдача i слiд пропав. Батько пiймав Варана за кухонною перегородкою – i мовчки дав потиличника, аж каганцi в очах засвiтилися.

* * *

У мiжсезоння вгорi нема нiчого, крiм розпеченого камiння. Усе ховаеться в розщелини – i звiрi, i птахи, i люди.