Варан

Варану снилося, що довкола острова кiльцем зiмкнулися военнi iмператорськi кораблi, а небо патрулюють вершники на криламах. І що наближаеться кiнець сезону, а острiв повен зневiрених, злих, наляканих чужинцiв. І що наступае мiжсезоння; м'яке сонце сезону стае бiлим i лютим, випалюючи камiння. Укриттiв не стае, учорашнi безтурботнi вiдпочивальники тепер умирають пiд палючим промiнням, iхнi трупи спалюють на пристанi…

Варан кричав i прокидався, i знову засинав, усе повертаючись у той самий сон.

Мати, чергуючи поряд нього всю нiч, плакала й думала, що синовi сняться жахи в'язницi.

Удень вiн ходив по острову. Вдивлявся в обличчя; усi були спокiйнi, безтурботнi й веселi. Імператор не може так iз нами вчинити, думав Варан. Імператорський маг, мешканець вежi, ну не такий уже безсердечний, щоб таке зробити…

Сезон закiнчувався. Приiжджi скуповували – та що там, мели начисто – усi лакованi черепашки, рiзнi прикраси з солi й каменю, малюнки з перламутру, гаманцi й сумки зi шкiри ситухи, кованi рудокопськi штукерii з Маленькоi…

Варан пройшов повз знайому ювелiрну крамничку не зупиняючись.

Менше за все йому хотiлося бачити того самого ювелiра з його вигорiлими бровами й залисинами на бронзовому вiд сонця лобi…

Добре б знайти тайник, думав Варан. І враз iз жалем розумiв: не можна. Коли саме я знайду «скарб» – потiм уже не вдасться довести, що я перше нiколи не бачив цих фальшивих грошей…

Скорiше б закiнчився сезон. Тодi життя перемiниться, i все, що сталося, забудеться.

І вiдступить проклята загроза – наказ Імператора про перетворення Круглого Ікла на одну велику тюрму…

Вiн прийшов у печеру до змiйсих, коли сонце вже спускалось. Напередоднi йому так i не вдалось добитися вiд хазяiна чiткоi вiдповiдi – чи ще потрiбнi його послуги, чи вже нi. За час, проведений у в'язницi, нiхто йому платити не збирався, це зрозумiло; але хоч пiвреала заробити на останнiх вiдвiдувачах – i в цiй дрiбницi вiдмовлять?

Вiн прийшов рiшучий i злий.

Хазяiн, навпаки, зустрiв його приязно:

– Не ображайся, дружечку, буде для тебе робота, ось таки завтра й буде… Нiла наша з багатим горнi за маршрутом пiшла. Хлопець нетутешнiй, платить добре, – хазяiн чомусь пiдморгнув, – навiть бiльше, я тобi скажу, нiж добре, нашi змiекрасунi стiльки не коштують… І Нiлi вiн, я зауважив, до вподоби. То чому б нi? Весь день на маршрутi, я iнших замовлень на сьогоднi й не приймав.