Варан

– Наближаеться кiнець сезону. Коли вода спуститься, ми вистежимо людину чи людей, що спробують вiдкрити схованку.

– Таж ви не знаете, де вона знаходиться. У цьому камiннi Шуузна-скiльки дiр i тунелiв…

– Служба охорони мае детальнi карти, – не поступався Слимак. – Кiнець кiнцем, це наша справа, його свiтлiсть князь досi був задоволений своею вартою…

– Утратили час, – пробурмотiв маг.

– Що?

– Належалося заборонити будь-кому полишати острiв з того самого часу, як виявлено пiдроблену сотку…

Про Варана забули.

Вiн стояв зовсiм близько бiля дерев’яноi стiни i гамував бажання провести пальцем по прожилцi. Усi розмови про Імператора, про грошi, про долю Круглого Ікла спадали з нього, наче дощова вода зi шкури ситухи.

– Така заборона спричинить завал сезону, – пiсля короткоi мовчанки сказав Слимак. – Менi страшно уявити, якi наслiдки…

– А уявiть ящик фальшивих соток, що можуть сплинути в обiг у будь-якому закутку Імперii?

– Імперiя велика, – знову помовчавши, сказав Слимак.

Маг кивнув:

– Еге, еге, аби наш сезон пройшов ладно, а там хоч море висхни… Та торкнися ти цiеi стiнку, хлопчику. Нещаснi дiти води й каменю – всяка дерев’янка збуджуе в них трепет…

Тодi Варан мiцно, з усiею силою вiдчаю, притиснувся долонями до теплого дерева.

* * *

– Нам сказали, що тебе стратили.

Нiла сидiла в гамаку. Варан стояв у круглястому камiнному отворi. Так i розмовляли, не рушачи з мiсця.

Нiла змiнилась. В одну мить стала старша. Замiсть свiтлих штанiв, розшитих камiнцями, на нiй була довга чорна спiдниця.

Варану тепер здавалось – минули роки вiдтодi, коли вони бачились востанне.

– Нам сказали, що тебе стратили, – повторила Нiла, вдивляючись у його обриси. – Скажи… ти не мрець?

– Нi. Мене вiдпустили. Так наказав Імператорський маг.

– Ми триста разiв ходили з проханнями, – сказала Нiла пiсля довгоi паузи. – Триста першого нам сказали, що тобi…

– Та живий я! Сказали просто так – аби вiдчепились.

Варан лютився не знати на кого.

Вiн iнакше уявляв собi цю зустрiч – з обiймами, сльозами, може, навiть обопiльними…

Нiла сидiла в гамаку – доросла й чужа.

– То менi можна залишитись? – спитав Варан. – Чи коли вже мене стратили – прощавай, усе?

– Нi, – сказала Нiла ледь чутно. – Коли вже ти живий… заходь.

Роздiл третiй

Уночi Варану наснилось, що Імператор видав указ – нiкого не випускати з Круглого Ікла, поки не знайдуть сховок iз пiдробленими грiшми.