Варан

Вони ходять по морях верхи на купi грошей – не дивина, що мисливцiв за плотами набагато бiльше, анiж лiсорубiв. Кожен охочий посiсти чужий плiт – i повзти черепашачим ходом вiд острова до острова, поки плiт не розкисне, а гаманець – не розпухне, наче пузир…

Інодi дерево, виставлене на продаж, бувало омите кров'ю. Марновiрнi не хотiли брати; плотогони ощирялися: не треба. Інший хто вiзьме. Що тобi та iржа: висхне й осиплеться, в огнi згорить – не помiтиш, дощем змие – i не стане ii…

А одного разу бiля Круглого Ікла став на торговицю величезний плiт iз змiненими власниками.

Натовп горлорiзiв, один страшнiший за одного, серед них i занепалi горнi, i пiддонцi, i бiлi, мов лiд, чужоземцi – страшнi на вид, у рубцях. Чистого дерева у в'язанках майже не лишилося – а плотогонiв не зосталося нiкого, вiдомо, що вони в полон не здаються. Нiчого доброго iм у полонi не буде.

Першого дня селище, вражене, не вийшло торгувати. Виставили варту, набили едину гармату, послали нагору, князевi, благання про захист.

Вiдповiдь прийшла негайно: з'ясувати достеменно замiри крамарiв. Якщо вони насправдi деревину продають – нащо здiймати галас? Залога на верховинi мала, а турбувати Імператора, висилати патруль – чи готовi пiддонцi гiдно вiдповiсти, коли виклик виявиться хибним?

Виникли сумнiви. Хтось кричав – криваву деревину не берiть! Нiчого путнього з неi вам не буде. Убивцям своi грошi вiддасте – будете з ними в змовi, мертвi плотогони не подарують, та й безсоромно це, люди, подумайте…

Варанiв батько стояв посеред квадратовоi селищноi площi, уперши руки в боки, а навколо нього стрибав, натужувався сусiда Соля:

– А що як не буде iнших цього року? А коли не буде бiльше деревини, лише оця? Чим будеш топити – волоссям своiм? Бородою?

Варанiв батько ворушив жовнами, проте не зрушив iз мiсця й нiчого у вiдповiдь не кричав.

Третього дня пiддонцi помалу, по одному потягли до берега – на торги. Ховали очi; деревина виявилася на диво дешева, брали потроху, весь берег загородили пiрамiдами колод, тiльки батько Варана не взяв нi скiпки.

За тиждень пiрати пiшли на добряче пiдталому плотi.

Інших у цьому сезонi не було, хоч як сподiвалися. Десь серед осенi у Варана в домi не стало чим топити; батько купував сушняк нагорi – сухi водоростi, якими звичайно розтоплювали наймокрiше, найбiльш неподатливе дерево. Сушняк коштував дорого i згоряв умить.

У домi було вогко й холодно. Малеча плакала; батько спалив у вогнищi човен.