Варан

Усе, що було в хатi дерев'яного, одне по одному пiшло в пiчку.

На початку зими хтось пiдкинув пiд дверi купу полiн. Усi вони виявилися чистими, свiтлими, теплими; тринадцятирiчний Варан було довго сидiв, колихаючи одне полiнце, розглядаючи вiзерунки, вдихаючи незвичний запах…

Тодi Баранова мати, яка не казала батьковi нi слова вiд самих згадуваних iз сумом торгiв, кiнець кiнцем здобулася на мову.

– Вiзьми, – сказала вона.

І вiн узяв. Не залишив дерево мокнути пiд дощем, як намiрявся спочатку.

Усю зиму сусiди потайки iм допомагали – хто полiнце, хто десять, хто купу. І всю зиму батько мовчки приймав iхню запомогу.

Сильно змiнився вiдтодi. Багато пив. На Варана iнодi зривався, бив, чого ранiше нiколи не було…

Добре хоч дiвчаток не зачiпав.

І Варан вирiшив податися у свiти; ночами йому снилися деревнi прожилки. Вiн уявляв краi, де дерева ростуть не просто вище за людину – до неба; мабуть, пiд ними можна навiть ховатись вiд дощу. Йому снився лiс – таким, як про нього розповiдали давним-давно справжнi плотогони, – жилавi, у скiпках-бородавках; показували на зрубi рiчнi кiльця, i Варану сам по собi вiдкривався рот: це дерево втричi старше за нього? А це – вдесятеро?

У його снi пахло смолою i листям.

Удома пахло димом i сирою рибою, батько сидiв на кам'янiм ослонi, похмурий i п'яний, i, хапаючись за штани, малеча клянчила солоденького… Тiльки де його дiстанеш, солоденького, коли все, що заробили в сезон, спустили на дорожезний жаркий сушняк?

Варан вирiшив утекти з дому.

У сезон його рiшучiсть не тiльки не вивiтрилася, але навiть змiцнiла – навмисне вишукував приiжджих i, продаючи вкритi лаком витребеньки з мушель, заводив розмову про далекi краi. Розповiдали залюбки – i про лiси, i про залитi травою степи, i про заснiженi пустелi. Про краiни, де все життя можна вештатися дорогами й нi разу не замочити нiг; про краiни, де немае гiр, але е глибокi яруги. Про краiни, де живуть люди з золотою шкiрою.

Про краiни, де камiння дихае, а рiчки розмовляють…

Плотогони прийшли пiзно, у кiнцi першого мiсяця осенi. Варан найнявся помагати на розвантажуваннi – хоч був вiн iще хлопчак, але сильний i вправний. Його поставили рубати сучки – вiн працював чисто й весело, як майстер у цирульнi для горнi; за кiлька днiв до вiдплиття плоту Варан дiстався до капiтана й попросився в помiчники.

– Фу! – вiдмовив капiтан i зморщив носа.