Вовча сить

Ахмед-паша сидiв на шовковiй подушцi перед падишахом, який знервовано ходив по кiмнатi. Нарештi трохи заспокоiвся.

– Мое серце полонила християнська невiльниця незвичайноi краси й розуму, – сказав. – Як вищий охоронець Корану не хочу переступати святих заповiтiв його та силою брати ii.

Вiзир не мiг приховати здивування:

– Тобi, о Великий Падишаху, посмiла вiдмовити рабиня у твоiй спальнi? Такого я ще не пам’ятаю. Покарай ii!

– За що карати? – похитав головою Сулейман. – Вона така дивовижна… Я такоi ще не зустрiчав.

Вивчала мови, науки, поезiю… З нею приемно говорити. Вона розумнiша за багатьох моiх улемiв… І iй же всього сiмнадцять рокiв!

– Справа жiнки народжувати дiтей, а не поезiя, о Великий султане… – спокiйно вже вiв бесiду царедворець. – Я можу порадити лiки вiд цiеi солодкоi отрути…

– Якi ж вони?

– Вiзьми ii силою! Утамуй свою пристрасть. І ця рабиня стане такою ж, як усi iншi. Нiхто не посмiе що-небудь сказати Падишаху.

І султан твердо вiдмовив:

– Нi! Прошу тебе – освяти ii серце благочестивою вiрою Пророка.

Нехай вона прийме нашу вiру!

Мовчки схилився в шанобливому поклонi Ахмед-паша.

Настя бавилася з Мустафою. Тепер уже дiвчина була вдягнена, як панi. І за нею туди-сюди ходили двi служницi – одна бiла, одна чорна. І нове становище не змiнило Настю та ii взаемини з маленьким хлопчиком – радiли одне одному й пустували, на замiшання свити царевича. Ось i зараз грали в хованки. Мустафа знайшов Роксолану за деревом, вона, смiючись, побiгла вiд нього, а вiн – за нею.

Раптом зачепився за корiння i впав. Забив колiно. Боляче було хлопчиковi, але вiн тримався, не смiв плакати. Роксолана кинулася до нього, подула на ранку, приголубила, щиро роздiлила його бiль – вiн заплакав у неi на руках, обнявши дiвчину.

Саме тут перед ними з’явився суворий i неприступний Ахмед-паша. Цього разу вiн уклонився i перед царевичем, i перед Настею, привiтав iх, а згодом сказав:

– Негоже спадкоемцю престолу сльози лити i шукати жалостi у жiнки.

Ти чоловiк роду Османiв, великих воiнiв i завойовникiв!

– Вiн же ще дитина! – не втрималася Настя. – Йому ж боляче!

Ахмед-паша потемнiв вiд цих слiв, i сказав:

– Дозволь, о, спадкоемцю престолу, поговорити з Хюррем. Будь ласка, залиш нас. Тебе вiднесуть у палати. Там лiкар огляне твое божественне колiно.

– Не пiду! – несподiвано заявив Мустафа. Вiн уже оговтався i ще мiцнiше обiйняв Настю. – Хочу бути з Роксоланою!

Ахмед-паша здивовано замовк.