Вовча сить

Неподалiк застигли слуги Мустафи з лектикою, готовi вiднести хлопчика.

Нарештi Ахмед-паша, зiтхнувши, ще раз уклонився Настi:

– О Хюррем! Цiную твое добре серце, але в кожнiй краiнi своi звичаi. Тобi, на яку схилив свою правицю наймогутнiший iз султанiв, слiд було б звикнути до життя та законiв нашого народу. Прийняти вiру нашого Пророка. Багато нових i прекрасних стежок на щастя вiдкрилися б перед тобою.

Роксолана всмiхнулася:

– Я глибоко поважаю звичаi та культуру вашого стародавнього народу.

Ахмед-паша випростався, не став бiльше вмовляти. Сказав iз повагою:

– Я передаю тобi побажання нашого повелителя Сулеймана. Це вiн прислав мене до тебе. Думаю, що i царевич попросить тебе про те ж.

Мустафа схилився до Настi.

– Прошу тебе, Роксолано! Хiба ти не знаеш, що пророк Магомет наймогутнiший i найсправедливiший?

Але Настя похитала головою:

– Хiба можна порiвнювати богiв рiзних народiв… І наш Бог Христос могутнiй i справедливий… Вiн усе бачить i все чуе… І знаеш, Мустафо, вiн може пробачити нам, грiшним, будь-який грiх, якщо бачить покаяння… Але е один грiх, який вiн нiкому i нiколи не пробачить… Знаеш, який?

– Який же? – запитав хлопчик, забувши про колiно.

– Боговiдступництво! Тому що це зрада.

Замовк Мустафа, обдумуючи цi слова. Мовчав i Ахмед-паша, важко дивлячись на Роксолану – вiн уже зрозумiв, що ця жiнка справдi вiдрiзнялася вiд усiх.

Роксолана обняла хлопчика, заглянула у вiчi, в саму душу:

– Скажи, Мустафо, а ти мiг би зрадити Пророка?

– Нiколи! – схопився Мустафа на ноги.

– Як же я можу зрадити Бога?

Мовчав великий вiзир Ахмед-паша.

Султан стояв i дивився у вiкно. Там, далеко, виднiлося його мiсто, його володiння, його земля. За море сiдало сонце.

Був сумний, утомлений, не доторкнувся до iжi, що стояла на низенькому столику, прикрашеному слоновою кiсткою й перламутром.

– Мiй повелителю, не можна через жiнку, навiть найкращу, запускати державнi справи… Убивають турецьких послiв. Треба готуватися до джихаду, священноi вiйни з невiрними. Іди на Захiд! Твоi хоробрi яничари вже давно рвуться в бiй. Застоялися в стайнi – може початися заколот…

Сулейман слухав вiзира неуважно. Раптом скочив:

– Я подумаю над цим.

Вiзир задоволено усмiхнувся.