Вовча сить

– Чула про заповiдi Фатiха? – кричала розлючена черкеска. – Влада переходить у руки старшого сина, а всi його брати знищуються! Це закон! Рано чи пiзно Мустафа стане султаном – а твоiх синiв, хоч скiльки б iх було, задушать чорним шовковим шнурком! Ось таким! – вигукнула вона, розмахуючи шнурком. – А я буду валiде, матiр’ю султана! – кинула шнурок в обличчя Роксоланi i пiшла, гордо пiдвiвши голову.

Роксолана перевела погляд на вiзира, який щойно пiдiйшов i чув крики Махiдевран.

– Заповiдь Фатiха – це правда? – запитала його Роксолана.

– Так, о незрiвнянна Хюррем, – уклонився iй вiзир. – Мудрий султан Фатiх увiв таке правило, щоб позбутися братовбивчоi боротьби за владу, яка терзала нашу краiну. І тепер ми, вченi улеми, стежимо, щоб воно виконувалося обов’язково. Це робиться для загального блага.

– Але це було в минулому… Адже Сулейман нiкого не вбивав!

– Вiн був единим сином. У нього не було братiв, – спокiйно вiдповiв вiзир.

– Як можна вбивати невинних дiтей? – зблiдла, мов саван, Роксолана.

 – Це немислима жорстокiсть!

– Така доля синiв султана, о Роксолано Хюррем… – уклонився iй Ахмед-паша, насолоджуючись вiдчаем колишньоi рабинi. – У кожного свiй кiсмет (доля)!

…Султан гладив по головi тремтячу дружину:

– Заспокойся, люба моя. Заспокойся…

– Це просто жах, що говорить ця Махiдевран! – шепотiла. – Я не хочу ii бiльше бачити!

Поруч грався на килимi маленький Селiм. Султан подивився на нього i зiтхнув:

– Добре, я вiдправлю ii в далеку провiнцiю… Бiльше ти ii не побачиш.

А ти доглядай за Мустафою. Вiн хороший хлопчик i дуже прихильний до тебе. Казав менi, що любить тебе бiльше, нiж свою матiр… Тому що Махiдевран зла i займаеться тiльки собою.

– Скасуй наказ Фатiха! – не могла заспокоiтися Роксолана.

– Цього я не можу зробити… – зiтхнув Сулейман. – Не бiйся. Поки я живий, нiчого з нашими синами не станеться. Ти менi подаруеш сина? – уткнувся обличчям у ii живiт, немов прислухався до нового життя.

І раптом султан i його дружина побачили, як кумедно дерся на трон малюк Селiм.

Не могла заснути Роксолана. Мiсяць пробивався крiзь хмари, йшов дощ. Блискавки десь далеко пронизували море. Султанша встала, витягла з потаемноi схованки шматок парчi, у яку вона загорнула дорогоцiннi для себе речi – подертi шлюбнi черевички, сiрий невiльничий одяг, у якому вперше зустрiла Сулеймана, i срiбний хрестик.