Вовча сить

– Ти звiдки? – запитав вiн.

– З Украiни…

– Так ти роксолана? Я хочу, щоб тебе купили. Будеш зi мною гратись. Я Мустафа. Спадкоемець престолу. Тому що батько мiй – султан Сулейман. Його всi бояться! – з гордiстю сказав спадкоемець.

До нього пiдiйшла незадоволена мати, дружина султана Махiдевран, висока горда черкеска. Щось сказала синовi на вушко, але маленький Мустафа заперечив, навiть нiжкою тупнув.

Тодi Махiдевран пiдiйшла до Настусi i, не кажучи нi слова, помацала ii обличчя, взяла в руки ii золотисте волосся – точно так, як пробують тканину.

Кров ударила у вiчi Роксолани i до ii голови…

Тремтiла вона, як осиковий лист, коли провели ii через якiсь страшнi величезнi ворота, над якими височiла настромлена на гак людська голова. Мимоволi пiднесла руку й притиснула до грудей маленький срiбний хрестик. І увiйшла у двiр сералю.

Весняне сонце грало свiтлом на рiзнокольорових венецiйських вiкнах султанського гарему та оживляло гру барв на чудових килимах у кiмнатах. Настя мила ноги Махiдевран, змащувала iх олiями.

Поруч крутився Гассан, кизляр-ага – головний евнух, готовий щохвилини виконати будь-яку примху коханоi дружини султана. Це вiн був на Авретбазарi, коли купували Настю, i зараз не спускав iз неi насторожених очей, стежив за кожним ii рухом.

Трохи пiзнiше, в парку, де вiдпочивала Махiдевран, ii син грався з Настею – учив дiвчину стрiляти з лука по гарбузах, якi на високих жердинах проносили перед ними служники. Настi нiяк не вдавалося влучити, хоч як вона цiлилася – зате смiху було доволi…

У вiкнi гарему стояв якийсь молодик у високому бiлому тюрбанi й дивився у двiр.

Потiм Настя розгойдувала Мустафу на гойдалках. Розмовляли.

– Яка красива у тебе мама! – захоплено сказала Настя.

– Так, красива, – ввiчливо вiдповiв хлопчик. – Але зараз вона невесела, у мене брат помер вiд чуми. Вiн був молодший за мене. Але все одно б його задушили, тому що я спадкоемець.

Настя вiдчула на собi чийсь погляд, подивилася на вiкно, але нiкого не побачила.

– Покажи, як ти танцюеш! – мовив Мустафа.

– А ти будеш зi мною танцювати?

– Я не вмiю… І спадкоемцю негоже… – розгубився хлопчик.

– Я тебе навчу!

І Настя показала Мустафi украiнський танець навприсядки, дала в руки бубон, заспiвала завзяту пiсеньку…

Хлопець бив у бубон i невмiло, смiшно присiдав, а Настя спiвала i кружляла навколо нього в танцi. Золоте волосся ii майорiло на вiтрi. Рабинi почали iм пiдiгравати, плескаючи в долонi.