Вовча сить

Зеленiли кипариси, зацвiв бiлий i синiй бузок, i червоне цвiтiння персика покрило гiлки його.

Це була столиця краси, пишноти, але i страждань… В одному iз закуткiв величезного Авретбазару продавали Настю. Стояла вона на помостi, в четвiрцi товаришок зi школи, скута кайданками, на одному ланцюгу. Там, за стiною, багатоголосий гомiн, крики продавцiв рiзного краму – голих людей, овець, килимiв, верблюдiв – усього, що народжувалось i створювалося на землi. У кутку, де товар був для обраних, панувала вiдносна тиша. Тут було кiлька груп одягнених дiвчат iз рiзних шкiл i мiст – вiд найчорнiших дочок мулаток аж до бiлих дочок Кавказу – демонстрували купцям усю свою красу та вмiння, здобутi в школi; перед молодими чоловiками буцiм соромились, а старих пронизували гострими поглядами.

Одна товста жiнка весь час iла – напевно, аби довести, що можна ii зробити ще повнiшою. Інша перiодично пiднiмала тягарi, якi стояли бiля неi, щоб продемонструвати не тiльки красу, але i силу…

Настя сидiла, пiдiбгавши ноги пiд себе, байдуже спостерiгаючи, як прицiнювалися купцi та як подавали себе невiльницi.

Молилася Богу, занурившись у себе. Не допомагав розлючений шепiт Ібрагiма, його погрози…

Раптом заметушився господар i всi присутнi. Почали робити руками знаки, щоб встали невiльницi – i всi встали. Крiм Настi. Настя не ворухнулася.

По проходу йшла група чорних евнухiв пiд керiвництвом якогось достойника, теж чорного, поважного, за ним несли на лектицi (ношах) хлопчика рокiв чотирьох-п’яти i жiнку в паранджi.

Позаду йшла вiйськова варта.

Лектика була рiзьблена, з чорного дерева, дах ii тримався на позолочених стовпах. Обабiч лектики завiси та вiдчиненi вiкна. Хлопчик i жiнка сидiли на м’яких подушках, у багатих шатах, у руках хлопчик тримав iграшковий лук, на боцi висiла маленька шабля, на головi надiтий величезний тюрбан. Це був надзвичайно красивий чорноокий жвавий малюк, який з цiкавiстю розглядав усе навколо. Його зацiкавила Настя, яка не виявила почестей новоприбулим. А може, його увагу привернула надзвичайна краса рабинi, що була тоненька як дiвчинка, бiлолиця, з густим золотим волоссям.

Пiдбiг до неi й усмiхнувся. Настя подивилася на нього – й теж усмiхнулася. Усмiхнулася щиро, тепло – вiд чого стала просто чарiвною. Простягнула хлопчиковi едине, що мала – гранат.

– Пригощайся, – сказала вона по-турецьки.

Хлопчик узяв цей гранат i мiцно стиснув у кулачку, по руцi потiк червоний сiк…

– Бачиш, який я сильний?

– Дуже, – всмiхнулася Настя.