Візит до Імператора

Скреготав бляшаний козирок.

Крони дерев погойдувалися, немов запрошували… М’якими струменями вигиналися хмари, манили полiтати…

Прожогом, як кiт, що нашкодив, вiн кинувся геть вiд краю даху. Спотикаючись, плутаючись у якихось дротах, натикаючись на антени, зносячи все на своему шляху, – геть, на сходи, у напiвтемряву.

Шiстнадцятий поверх. П’ятнадцятий. Чотирнадцятий…

Хтось вiдсахнувся з дороги:

– Ти що, здурiв?

(Вогонь заважав i думати, i бачити. М’яч був бiлий. Все було снiжно-бiле.

Пальцi вже луснули, обвуглилися, але очi ще бачили бiлий-бiлий свiт цього останнього вогню.

Полум’я було щiльне, нiби желе. Бiле з чорними прожилками.

Антон устиг побачити, як над кiльцем iз обгорiлою сiткою…

На той момент його вже не було, вiн уже майже згорiв…

Опускаеться великий, неправильноi форми м’яч, неначе голова снiговоi баби…

Котиться по краю кiльця – i падае всередину…)

Вiн вибiг на цей незнайомий двiр, пiд це незнайоме сонце, пiд погляди незнайомих бабусь.

Тих бабусь, яким так i не судилося стати свiдками його польоту…

(Вогонь…)

Хтось крутив пальцем бiля скронi; вiн бiг тротуаром, зачiпаючи перехожих, кинувся до телефону-автомата, але не змiг набрати номер i побiг далi…

(Зелений двiр пiд ногами. Скрегiт бляшаного козирка…)

Ось вiн, дiм.

Ось поверх.

Ось дверi.

Зараз вiдчинять…

– Мамо!..

* * *

Стiни душовоi були облицьованi бiлими кахлями. Подекуди замiсть кахляних квадратiв, що випали, темнiли порожнi бетоннi чотирикутники.

На стелi набрякали важкi краплi, а iз душа хльоскала широким вiялом гаряча, дуже гаряча вода.

Бутон[3 - © М. та С. Дяченки, 2002]

Коли менi було рокiв дванадцять, я захоплювався важким роком i екзотичними рослинами.

Незрозумiло, яким чином цi двi прихильностi вживалися одна з одною. Однак цiлком вживалися; що ж, у нашому класi половина хлопчакiв захоплювалася важким роком, адже це круто.

А поритися в землi, пророщувати насiння в склянiй пробiроцi, а потiм закопувати його в пiсок навпiл iз чорноземом i чекати, коли з’явиться паросток, – менi було просто приемно.

Ми кепсько розбиралися в музицi. Важким роком у нас вважалося все, що гримiло, ревло, бряжчало i гнiтюче дiяло на психiку батькiв. Касети переписували одне в одного; обмiнювалися також i усiлякими матерiалами – картинками, плакатами, фотографiями.